Містер Трелоні не хотів полишати свою молоду дружину, яку він палко кохав, але вона любила його і знала, що означають для нього ці пошуки, тож, затаївши усі свої тривоги й турботи, благословила його в дорогу.
Розділ XI
Гробниця цариці
Надії містера Трелоні були не менші, ніж мої власні. Він не такий непостійний, як я, не так піддається сумнівам і розпачу, йому властива цілеспрямованість, яка перетворює надію у віру. Деколи я боявся, що могли існувати два такі камені або що пригоди ван Гайна були вигадками багатого на фантазію мандрівника, але містер Трелоні ніколи не сумнівався у своїй вірі.
З нами сталося чимало пригод, які відривали нас від роздумів про справжність чи несправжність тієї історії. Єгипет — небезпечна країна для чужинців, надто ж громадян Англії, але містер Трелоні — безстрашний чоловік, і деколи мені здавалося, що і я не боягуз. Ми зібрали групу арабів, яких знали з попередніх мандрівок і яким могли довіряти. Нас було досить багато, щоб захиститися від грабіжників, і ми взяли з собою великий багаж. Отримавши згоду і пасивну підтримку посадовців, які досі дружньо ставились до Британії,— мабуть, зайве казати, що найважливішу роль тут зіграло багатство містера Трелоні,— ми вирушили у мандрівку через пустелю.
Після довгих блукань ми нарешті дісталися долини, яку описував ван Гайн. Вона була оточена крутими скелями, звужувалась й центрі й розширювалась на схід і на захід. Ми зупинилися перед скелею і побачили вхід у гробницю й ті ієрогліфічні фігури, які, очевидячки, були вирізьблені, щоб його приховати.
Але для нас ті знаки не були загадкою — ми прочитали те, що фіванські жерці написали майже п’ять тисяч років тому. Ієрогліфи на скелі сповіщали:
«Сюди боги приходять не за кожним покликом. Безіменна образила їх і відтоді назавжди буде самотня. Не наближайся, бо їхня помста спопелить тебе!»
Напевне, колись це попередження мало надзвичайну силу — слово «назавжди» позначалося ієрогліфом, який означав «мільйони років». Цей символ повторювався дев’ять разів, у трьох групах по три, а після кожної групи стояли знаки верхнього світу, нижнього світу і неба, щоб через прокляття всіх богів для цієї душі не могло бути відродження ні в світі сонячного світла, ні в світі мертвих, ні в царстві богів.
Ні містер Трелоні, ні я не наважувались розповісти нашим людям про значення написів. Хоч вони і не вірили в релігію, з якої прийшло прокляття, та були настільки забобонні, що кинули б усе й утекли, якби знали, про що йдеться.
Але нас оберігало їхнє незнання і наша обережність. Ми розмістили табір поблизу, але все-таки за виступом скелі, щоб напис не був постійно перед їхніми очима, бо навіть традиційна назва самого місця — Долина Мага — лякала їх. Ми зробили драбину і вилізли на скелю. Плита, що правила за двері, була закріплена кількома камінцями.
Ми повалили її всередину і зайшли в гробницю вдвох із містером Трелоні.
З кожним кроком нас охоплював невимовний подив і захват. Це була одна з найвеличніших і найкрасивіших гробниць, які ми бачили. Витонченість скульптури і фарбування, досконалість роботи свідчили, що склеп готували ще за життя тої, для кого він був призначений. Лінії ієрогліфічних малюнків були точні, кольори — яскраві, усе в цій високій сухій печері збереглося дуже добре.
Передусім упадало в око те, що написи на скелі належали жерцям, а внутрішнє опорядження здійснив архітектор. Перша печера була вхідною камерою. В кінці її стояв кам’яний портик. Його підтримували масивні семигранні колони — такого ми не зустрічали в жодній іншій гробниці. На архітраві був вирізьблений човен місяця, в якому стояла Хатор з головою корови, диском і плюмажами, а також собакоголовий Хапі, бог півночі. Човен провадив на північ Гарпократ у вигляді Полярної зірки, оточений сузір’ями Дракона і Ковша. В останньому сузір’ї зорі були більші, у світлі смолоскипів вони аж горіли золотом.
Поминувши портик, ми виявили верхню і нижню камери поховання. Нагробний обеліск унизу на західній стіні був настільки незвичайний, що ми докладно дослідили його ще навіть до того, як розпочати пошуки мумії, яка і була метою наших мандрів.
Цей обеліск був великою пластиною з ляпіс-лазурі, повністю вкритий ієрогліфічними фігурами невеликих розмірів і незрівнянної краси. Після гравірування вони були наповнені якимось надзвичайно делікатним яскраво-червоним цементом. Там було написано: