Я декілька разів повторив обидва експерименти: завжди з однаковим результатом. Мені хотілося дослідити механізм фігури, та без інструментів це було неможливо.
Вам, мабуть, не відомо, що майже завжди вхід у сердаб дуже вузький, часом і руки не просунеш. Про цей сердаб я взнав дві речі. По-перше, світильники, якщо вони взагалі там були, не могли бути великого розміру; по-друге, вони якимось чином повинні бути пов’язані з Хатор. Її символ — яструб у квадраті, верхній правий кут якого утворює менший квадрат, — був вирізаний на внутрішньому боці стіни і зафарбований у яскраво-червоний колір, як і написи на обеліску. Хатор — це богиня, яка у єгипетській міфології відповідає грецькій Венері, адже вона уособлює красу і задоволення. Щоправда, у єгиптян кожен бог має багато форм, і в багатьох Хатор має стосунок до відродження. Якщо існує сім форм чи то втілень богині, то чому б їм не відповідати сімом світильникам! В існуванні світильників я був певен.
Перший розкрадач гробниць знайшов свою смерть, другий викрав світильники. Перша спроба була скоєна багато років тому, це підтверджував стан тіла. Коли сталася друга, я не мав і гадки. Можливо, це було зовсім давно, а можливо, й недавно. Що ж! То тяжчими будуть мої пошуки, але шукати все одно потрібно!
Це було майже три роки тому, увесь цей час я, ніби герой «Тисячі й однієї ночі», шукав старовинні світильники — не для того щоб обміняти їх на нові, а для того, щоб купити. Я не насмілювався казати, що саме розшукую, чи навіть пробувати описати, бо це зруйнувало б мої плани.
Про ті розчарування, які я пережив, можна було б написати цілу книжку, але я не здавався. Аж місяців зо два потому один старий гендляр у Мосулі показав мені один зі світильників, які я шукав. Не знаю, як мені вдалося стримати свої почуття, та я добре знав, як треба торгуватися. Я захотів побачити увесь його товар, і врешті він виставив усі сім світильників. На кожному з них була характерна позначка і символ однієї з форм Хатор. Гадаю, я страшенно вразив його, коли майже дочиста скупив його крамницю. Врешті він аж плакав, кажучи, що я його розорив, бо тепер він не мав чим торгувати. Він рвав би на собі чуприну, якби дізнався, яку суму я був готовий заплатити за світильники, які, мабуть, сам він цінував невисоко.
Поспішаючи додому, я спродав більшу частину його товару. Щоб не викликати підозри, я не наважився подарувати їх чи навіть «загубити». Мій багаж був надто цінний, щоб ризикувати. Я приїхав до Лондона, маючи з собою лише світильники, декілька дрібничок і сувої папірусу.
Тепер, містере Росс, ви знаєте все, що знаю я, і вам вирішувати, що з цієї історії розповісти міс Трелоні.
Коли містер Корбек закінчив, дзвінкий молодий голос позаду нас промовив:
— Міс Трелоні? А вона тут!
Ми вражено озирнулися. Біля дверей стояла міс Трелоні.
Розділ XIII
Пробудження з трансу
— Про що ви розмовляли тут, містере Росс? — запитала вона. — Гадаю, містер Корбек розповідав про свої пригоди під час пошуків світильників. Маю надію, коли-небудь ви розкажете про це і мені, містере Корбек, але тільки коли моєму батькові стане ліпше. Я певна, що він сам хотів би розказати мені про все.
Вона швидко поглянула на кожного з нас.
— Про це ви говорили, коли я увійшла? Добре! Зачекаю, але, сподіваюся, це триватиме не надто довго. Батькове нездужання дуже на мене впливає. Недавно я відчула, що мої нерви не витримують, тому вирішила прогулятися парком. Хотіла б попросити вас, містере Росс, якщо ви не проти, побути в цей час із батьком. Тоді я буду спокійна.
Я з готовністю підвівся, радіючи тому, що бідолашна дівчина вийде на прогулянку. Вона мала жахливо втомлений і виснажений вигляд, а від її блідих щік мені заболіло серце. Я пішов у кімнату хворого і сів на своє звичне місце. Саме чергувала місіс Грант, ми вирішили, що протягом дня достатньо й однієї людини. Коли я увійшов, вона скористалась нагодою, щоб зайнятися хатніми справами.
Жалюзі були відкриті, але вікна виходили на північ і це пом’якшувало палючі промені сонця. Я довго сидів, роздумуючи над усім, що розповів мені містер Корбек, намагаючись знайти зв’язок між тими дивами і подіями, які сталися в цьому домі. Деколи на мене напливали вагання, і я сумнівався навіть у тому, що бачив на власні очі. Я постійно згадував попередження досвідченого детектива. Він вважав містера Корбека вмілим брехуном, а міс Трелоні — його спільницею! Маргарет — зловмисниця! Та я життя віддам за її честь!