— Хіба ж воскресіння жінки ми прагнемо? Ми вже ризикуємо життям однієї жінки, найдорожчим для мене життям. Ми ризикуємо і життям чотирьох чоловіків — вашим і моїм, а також двох приятелів, які завоювали нашу довіру.
«Доказ того, що відродження можливе!» Це значно більше! Це дивовижна річ у наш час науки і скептицизму, який і створює знання. Життя і відродження — це частина того, що ми можемо отримати після втілення Великого експерименту. Уявіть собі, що станеться, якщо в наш світ повернуться знання, які містилися в Александрійській бібліотеці. Ця жінка розповіла б нам про те, яким був світ до Потопу, могла би звернути наш розум до вивчення речей, які нам зараз здаються первісними, але які були задовго до появи патріархів. Але і це ще не кінець! Ні, це ще навіть не початок! Якщо історія цієї жінки така, як ми думаємо, то ми здобудемо знання, які лежать поза межами нашого часу, поза межами людських можливостей. Ми повинні будемо визнати, що «ка» цієї великої цариці пізнало більші таємниці, ніж будь-яка інша людина, що жила на землі. Ми вже маємо доказ того, що хоч її тіло спить, та розум її не покинув, воля лишилася незламною, і що найважливіше, пам’ять нітрохи не потерпіла. О, які можливості з’являються після появи такої людини! Людини, чия історія почалась задовго до подій у Біблії, чий досвід передував появі богів у Греції, людини, яка зможе зв’язати разом старе й нове, землю і небо!
Він замовк. Маргарет узяла його за руку і тримала, поки він говорив. Але з її обличчям сталася зміна: вона знову була десь далеко. Батько нічого не помітив, та коли він замовк, вона знову стала сама собою й поцілувала його руку. Тоді обернулася до мене і мовила:
— Малкольме, ти казав про тих, котрі були справедливо покарані царицею за те, що мало не зашкодили її планам. Хіба тобі не здається, що ти був несправедливий? Хто б не зробив цього на її місці? Пам’ятай, вона боролась за своє життя, своє кохання, свої надії! Адже вона хотіла поширити в майбутнє стремління своєї шляхетної душі! Невже на її місці ти не боровся 6 усіма засобами задля втілення своїх мрій? Невже ти не розумієш, що її розум відпочивав протягом усіх цих виснажливих століть, поки її вільна душа літала безмежними просторами галактик? Хіба ж не отримала вона від них знання, котрі зберігає для нас?
Вона замовкла, по її щоках бігли сльози. Я й сам був зворушений. Це справді була моя Маргарет, і від усвідомлення її присутності моє серце забилось дужче. Поцілувавши її руку, я звернувся до містера Трелоні:
— Ну, що скажете ви, сер? Вона не могла б говорити красномовніше, навіть якщо б дух самої цариці Тери був із нею, щоб надихнути її і навіяти ці думки!
Відповідь містера Трелоні просто ошелешила мене. Вона підтвердила мені, що він пройшов через такий самий шлях роздумів, як і я.
— А якщо так і було? Якщо так і було? Я добре знаю, що дух її матері живе в ній. Якщо в ній живе ще й дух великої цариці, то вона буде для мене вдвічі дорожчою! Не бійтесь за неї, Малкольме Росс!
Маргарет підхопила цю тему так швидко, що її власні слова радше здавались продовженням слів її батька, ніж втручанням.
— Не бійся за мене, Малкольме. Цариця Тера знає все й не зашкодить нам. Я певна цього, як певна й мого кохання до тебе!
В її голосі було щось настільки дивне, що я швидко поглянув їй в очі. Вони були ясні, але в глибині їхній чаїлася якась прихована думка.
Цієї миті до кімнати хтось зайшов, і ми почали розмовляти на інші теми.
Розділ XVIII
Урок «ка»
Того вечора ми всі пішли спати раніше. Наступна ніч буде тривожною, і містер Трелоні вважав, що ми повинні підкріпитися сном. День також мав бути заповненим роботою. Все, що пов’язане з Великим експериментом, повинно бути завершено, щоб ми врешті-решт не припустилися помилки в нашій роботі.
Що ж до мене, то я відчув полегшення. Я прийняв точку зору містера Трелоні: якщо цариця була справді такою, якою ми її уявляли, — такою, яку ми тепер справді приймали на віру, — вона не повинна шкодити нам, адже ми повністю втілювали її бажання. Я почувався досить спокійно, але в мене були інші причини для хвилювання, які я не міг викинути з голови. Найголовнішою серед них був дивний стан Маргарет. Якщо у ній і справді були дві сутності, що станеться тоді, коли вони обидві перетворяться на одну? Знову і знову міркував я над цією справою. Мене нітрохи не заспокоювало те, що сама Маргарет була задоволена, а її батько покірно погодився з таким станом. Кохання — егоїстичне почуття й не визнає конкуренції.