Мені здавалося, ніби я чую, як стрілки рухаються циферблатом годинника, як морок перетворюється на темряву, темрява на світанок, а світанок на світло, й усе це посилювало мої почуття. Врешті я підвівся з ліжка і почав ходити коридорами.
Всі до єдиного спали, я міг чути рівномірне дихання кожного, і моє серце раділо, що ця тривожна ніч минула безпечно. Я вийшов із будинку і спустився до моря кам’яними східцями. Плавання освіжило мої нерви, і я знову став собою.
Коли я піднімався по східцях, сходило сонце.
І все ж таки я був стривожений. Усе було занадто яскраве, як це деколи буває перед початком шторму. Коли я зупинився, на плече моє лягла чиясь долоня, і, обернувшись, я побачив Маргарет. Цього разу це була моя Маргарет! Моя давня Маргарет, і я відчув, що цей останній день принаймні добре почався.
Але, на жаль, радість тривала недовго. Коли ми зайшли в дім, почалася та сама рутина: тривога, надія, одухотвореність, глибока депресія і апатична віддаленість.
По сніданку ми зібралися в печері, де містер Трелоні пояснив розміщення кожної деталі. Він мав із собою великі сувої паперу, на яких були плани з вимірюваннями, знаками і кресленнями, які він скопіював із давніх своїх записів. Як він пояснив, ці плани містили всі ієрогліфи зі стін, стелі й підлоги гробниці в Долині Мага.
Містер Трелоні пояснив нам і деякі інші речі, які не були викладені на схемі. Наприклад, те, що заглиблення в столі точно відповідало формі чарівної скриньки й було призначене для неї — ніжки цього стола були позначені на підлозі зміями різних форм, голова кожної була обернута в напрямку такої ж змії, що оповилася довкола ніжки стола.
Крім того, мумія повинна була лежати головою на захід і ногами на схід згідно з природними земними струмами.
— Якщо таким був задум, — сказав містер Трелоні,— а я припускаю, що таким він і був, то сила та мала певне відношення до магнетизму чи до електрики. Може, тут фігурує й інша сила, наприклад, випромінювання радію. Я експериментував із ним, але камінь, із якого виготовлена скринька, не піддасться його впливу — напевне, вона належить до класу інертних елементів, які відкрив сер Вільям Рамзай. У цій скриньці, зробленій із метеорита, можливо, міститься якийсь елемент, невідомий у нашому світі, і в ній може бути ув’язнена якась могутня сила, яка звільниться, коли скриньку відчинять.
Містер Трелоні помовчав і заговорив знову:
— Є одна річ, яка, мушу признатись, збивала мене з пантелику. Це, можливо, не найважливіша річ, але в таких справах, як ця, ми повинні вважати важливим усе. Не можу уявити собі, що в справі, обдуманій з такою надзвичайною скрупульозністю, проґавили таку деталь. Як можна побачити з плану гробниці, саркофаг стоїть біля північної стіни, чарівна скринька скерована на південь. Простір, який покриває остання, без жодних символів. На перший погляд, це могло б вказувати на те, що креслення робили після розміщення саркофага в гробниці. Але більш докладне обстеження виявить, що символи на підлозі розміщені таким чином, щоб досягнути певного ефекту. Бачите, тут написи ідуть у правильному порядку, наче вони перескочили через пропуск. Лише звернувши увагу на певні ефекти, починаєш розуміти, що в цьому є якесь значення. Що це за значення — ось що нам хотілось би дізнатись. Подивіться на верх і на низ вільного простору, який лежить на захід і на схід щодо узголів’я і ніг саркофага. Тут продубльовані ті самі символи, але розміщені вони таким чином, що частини кожного з них є невід’ємними частинами якогось іншого напису, розміщеного навхрест. Лише поглянувши на загальний вигляд верхньої чи нижньої частини, ви побачите символічне значення малюнку. Бачите! Вони потроєні по кутах і в центрі, як угорі, так і внизу. В кожному разі зображене сонце, поділене навпіл лінією саркофага, немов горизонтом. Поруч із кожною половинкою розміщена ваза, яка в ієрогліфічному письмі означає серце — «аб», як називають його єгиптяни. За кожною з них є ще одна фігура — пара широко розкинутих рук, це — детермінанта «ка», або «двійника». Але їх відносне положення відрізняється вгорі й унизу. В узголів’ї саркофага, верх «ка» повернутий в бік вази, але в ногах — розкинуті руки звернуті в протилежний бік.
Таке розміщення символів означає, мабуть, що під час проходження сонця з заходу на схід — від заходу до сходу, себто крізь нижчий світ, уночі — серце, яке залишається матеріальним навіть у гробниці й не може її покинути, просто обертається, щоб завжди лежати на Ра, богові сонця, джерелі усього добра; а двійник, який репрезентує активний принцип, йде куди забажає і вночі, і вдень. Якщо все це правильно, то це попередження, пересторога, нагадування про те, що свідомість мумії не спить і з нею слід рахуватися.