— Так і було, моя люба, і я в це вірю! Але якщо протягом усіх цих років вона не була мертва, то цей стан усе-таки дуже схожий на смерть. І знову ж таки, подумай: бальзамували її чоловіки. В Єгипті не було лікарів-жінок, люба моя! І крім того, — він заговорив уже спокійніше, бо вона почала дослухатися до його слів, — ми звикли до таких речей. Корбек і я розгорнули сотні мумій, і серед них були мумії жінок і чоловіків. Доктор Вінчестер у своїй роботі має справу як і з жінками, так і з чоловіками, тож звичка навчила його не думати про стать. Навіть Росс… — він раптом замовк.
— Ти також братимеш у цьому участь? — обурено запитала вона в мене.
Я нічого не сказав — у таких випадках найліпше мовчати. Містер Трелоні поспішно продовжив, я бачив, що він зрадів, коли його урвали:
— Моя дитино, ти й сама будеш при цьому присутня. Ми не на вечірці з розвагами. Ми всі — серйозні люди й розпочинаємо важливий експеримент, який може збільшити людські знання, експеримент, який може стати смертю для нас, бо на нас можуть чигати небезпеки, про які ми й не здогадуємося! Зрозумій, моя дитино, що ми діємо з усією серйозністю глибоко переконаних людей! Крім того, моя люба, для успіху експерименту цю мумію необхідно розгорнути, зняти з неї бинти.
Якщо вона воскресне в них, то їй відразу ж настане кінець! Вона помре смертю живцем похованої людини!
Обличчя Маргарет посвітліло.
— Гаразд, батьку! — сказала вона, поцілувавши його. — Але мені все одно здається це великою образою для цариці й жінки.
Я рушив до східців, і вона покликала мене:
— Що ти робиш?
Я повернувся, взяв її за руку і відповів:
— Я повернусь, коли розгортання закінчиться!
Вона довго в мене вдивлялася, й на її обличчі з'явився натяк на усмішку, коли вона сказала:
— Напевне, тобі також краще залишитися! Це може бути корисно для твоєї адвокатської роботи!
І засміялась, зустрівшись зі мною поглядом, а потім змінилася. Її обличчя спохмурніло, і вона смертельно зблідла. Тихим голосом вона сказала:
— Батько має рацію! Це жахлива ситуація, ми всі повинні ставитися до неї серйозно. Але через цю причину тобі краще залишитися, Малкольме! Потім радітимеш, що був присутній при цьому!
Моє серце стиснулося від її слів, але я думав, що краще на них не відповідати. Страх і так уже над нами завис!
А містер Трелоні з допомогою містера Корбека і доктора Вінчестера підняв віко саркофага. В ньому була мумія цариці. Вона була довга і важила стільки, що навіть учотирьох нелегко було її вийняти.
Під керівництвом містера Трелоні ми поклали мумію на стіл.
І тоді мені стало страшно. Там, при світлі, став очевидним весь матеріальний бік смерті. Зовнішні покривала були пошарпані й укриті курявою, їхні краї звисали лахміттям, фарба збереглася лише подекуди, лак облущився. Перед нами була сама смерть і більше нічого. Вся романтика і відчуття таємничості зникло. Доктор Вінчестер був незворушний, мов перед операцією, а я почувався пригнічено, мені було соромно, а ще мене тривожила смертельна блідість Маргарет.
Ми почали знімати бинти. Розгортання мумії кота трохи приготувало мене до цього, але мумія цариці була значно більшою і незрівнянно вишуканішою. Кіт був забальзамований із використанням грубих матеріалів, а тут були використані найкращі смоли і прянощі. Там була неймовірна кількість бинтів, і після розгортання утворилась велика купа. Поки їх розгортали, я хвилювався дедалі більше. Я не брав у цьому участі, й Маргарет поглянула на мене з вдячністю, коли я відійшов від столу.
Бинтування ставало дедалі тоншим, а запах — гострішим. На деяких із внутрішніх покривал були зображені символи і картини, часом вони були зелені, часом ряснобарвні. Час від часу містер Трелоні або містер Корбек звертали нашу увагу на якийсь малюнок.
Врешті-решт ми зрозуміли, що розгортання наближається до завершення. Пропорції мумії вже зменшилися до майже нормальних розмірів. Обличчя Маргарет зблідло, її серце калатало дедалі дужче.
Знімаючи останній бинт, містер Трелоні побачив стривожений вираз її обличчя. Він зупинився і сказав заспокійливим тоном:
— Не ніяковій, моя люба! Поглянь! Тут немає нічого, що могло б тебе вразити. Цариця одягнута в мантію!
Останнє покривало було широким шматком матерії, довжина якого відповідала довжині тіла. Коли його зняли, перед нашими очима з’явилася мантія з білого полотна, що прикривала тіло від шиї до підошов.