— Вікторку, ти спиш? — почув він за стіною.
Хлопчина швидко схопився, аж скрипнули пружини старої канапи. Він забув про товар. Ще стільки треба встигнути, а вже одинадцята.
— Роблю нам сніданок, бабусю, — відказав він спокійно, як слон, і, посвистуючи, помчав на кухню.
Надворі він прикипів очима до світлофора. Коли отямився і в останню мить перебігав дорогу, в спину йому сипалися прокльони водіїв: ті ладні були зірватися з правої смуги. Мрячило, і щохвилі косий батіг зливи переганяв замерзлі крижинки.
— Як у Лондоні, — пробурмотів він, перевіряючи, чи на місці косметика, якою набита була торба.
Він рушив у бік житлової зони, де в цей час доби його клієнтки попивали собі маленькими ковточками каву з порцелянових горняток. Утомлені ранком, обсмикуючи вилоги домашніх халатів, вони вже чекали на торгівців, які вносили в їхнє життя хоч якусь приємну метушню. Вони ніколи не питали, звідки в нього такий ексклюзивний товар. Елегантні жінки не ставлять незручних запитань.
Пані Алінка відчинила йому двері в чудовому настрої. Вишуканій завивці потрібна була оправа, тому жінка одразу ж лишила собі половину здобичі. І навіть не сперечалася своїм звичаєм за ціну. А в примхливої леді Крисі він здибав двох її приятельок. Ті взяли всі парфуми, навіть не перевіряючи запах. До того ж мерщій повідомили власні адреси, готові двічі на місяць поповнювати запас косметики. Найдовше він позбувався «наборів» — тих палітр із мініатюрними пензликами і кумедними помадками. Його лякало, що він часто не знав, для чого застосовують ті дорогі засоби, які він висипав на мармурові кухонні стільниці, а жінки відразу ж занурювалися в цей дріб’язок, знаючи його марки, призначення і ціну.
Перш ніж увійти до затхлої кам’яниці, хлопчина ретельно розділив гроші. З недовірою перелічив свою частину. Незле! Вистачить на інгалятор.
Він ненавидів димне кубло Валека. Низьке помешкання густо виповнював запах нікотину. Задушлива волога і звалене начиння, що лежало недоладною пірамідою, знайшли тут собі майже музейні умови, щоб любісінько існувати. Головним експонатом був старезний стіл, який бряжчав брудними склянками. Саме за ним переростали у сварки торгові перемовини і надходила черга ділити здобич. Появу Віктора виказала пляшка з-під алкоголю, що валялася на підлозі, — хлопець випадково зачепив її носаком. Вона закружляла в несамовитому танці, перериваючи гучну суперечку. Приколіст сильним копняком підсунув йому стілець.
— Наш дженджик напевно сплавив усе, — зареготав він. — 3 його гладким обличчям тільки салон краси відкривати!
— Кохають тьоті-моті нашого маестро! — глузливо визнав Шланг, стріляючи недопалком у велику попільничку. — 3 такою фізіономією і без товару можна заробити, еге ж?
Валек, як зазвичай, потягнувся до пачки банкнот. Запала тиша, яку порушував хіба що шелест перераховуваних грошей.
— Нехило, — мовив хазяїн. — Хоч можна й краще, — хутко докинув він, зводячи втомлені очі на Віктора. — Чого чекаєш? Може, копієчку? — він грубувато розсміявся з власного жарту. Шланг і Приколіст, як за командою, зареготали теж.
Він перечекав цей концерт і, дивлячись Валекові в очі, озвався голосніше, ніж думав:
— Мені потрібні гроші. Я не знав, що я тут довбаний доброволець та й годі.
— Ого! — Валек підвівся зі стільця. — Ти диви! Маестро брикається! Тобі потрібні гроші, то зароби їх!
Ще одна хвиля неприємного сміху накотилася на Віктора.
«Що я тут роблю? — питав він себе, недовірливо дивлячись на своїх дивних друзів. — Зараз канікули. Мені треба було б сходити в кіно, у басейн, на ковзанку… склеїти літачок-авієтку,[5] з якою більше клопотів, ніж із «боїнгом»… А може, податися кудись у гори? Ліжко на дешевій турбазі, простіші стежки, але такі, щоб видертися високо-високо і побачити шматок землі з верхівки, як з літака. Я ніколи не був у горах…»
— Чуєш мене, маестро? — до гірської галявини, яка саме розгорнулася перед Віктором, долинув голос Валека. — Дістанеш свою пайку, але спочатку сплав камери! Чи ти хочеш стати королем помади, дурбецало?
Час у Валековому кублі вимірюється шеренгою з порожніх пивних пляшок. Вони зібрані в кутку кімнати, наче домогосподарки, що застоялись у довгій черзі. Віктор виміряв їх поглядом. Перелічивши випиті пляшки, хлопець може безпомилково визначити, коли нарешті вдасться вийти звідси на свободу без будь-яких дурнуватих коментарів і підозр. Приколіст уже умлів. Він задрімав край старої канапи, склавшись якимось недбало згорнутим млинцем. Шланг чимраз важче підкурює чергову сигарету.