— Я обома руками «за», — говорить Зося, і Йоанна присягнулася б, що в її погляді, немов у скляній брошці, теж миготять блискучі вкраплення хвилювання.
— Ковзани тобі позичимо на місці, — міркує вголос Йоанна. Великий помпон на верхівці її строкатої шапки підстрибує з кожним її кроком. — Побачиш, який класний дідок сидить у пункті прокату. Діти вже це вкурили. Вони прикидаються, ніби їм бракує злотого, а старий посміхається і «пробачає» їм решту дрібняків…
— Колись я каталася на нашому ставку, — Кая не поділяє ентузіазму подруги. — Навіть непогано виходило. Але потім почувалася, наче слон на роликах… Це явно не мій улюблений вид спорту, — важко зітхає вона.
— Але круто, Кайко. Ходімо побавимося. Побачиш мене в дії і помреш зо сміху! — не вгаває Йоанна. — У Сирії в мене не було ковзанки. І мої перші уроки полягали в міцному зв’язку з крижаною поверхнею. Кажу тобі, повне єднання! На мене й досі всі витріщаються, і, на втіху майстрам, я суну далі, штовхаючись носаками!
— Знайшла чим хвалитися! — Кая видихає з полегкістю. — Ми будемо справжніми «зірками» на льоду! — додає вона впевнено і ловить кольоровий помпон.
— Можна користуватися тільки половиною ковзанки. Сьогодні тренування, — зауважує білетерка.
— Мені вистачить льодової стежки. Краще з перилами, — шепоче Кая.
— Нам пощастило! — захоплюється Йоанна. — Глянь-но, людей як кіт наплакав.
— А й справді, ти тільки подивись: ці хокеїсти — звичайнісінькі дресировані хом’яки в протигазах, — погоджується Кая.
Дівчина заплющує очі й, раз у раз боязко смикаючись, долає перші слизькі метри.
— Ти краща за мене! — Йоанна намагається її наздогнати, але чіпляється ковзаном за бортик і гепається на лід.
— Каю-у-у!!! Допоможи!!! — волає дівчина, і вони вдвох сміються.
Час на льоду, що відлічувався падінням за падінням, спливає швидко.
— Ми викликаємо загальний інтерес, — нашіптує із задоволенням Кая, бачачи навколо здивовані погляди. — Я справді здаюся собі зіркою-початківцем на льоду. Я б зіграла сплячу красуню у великій білій сукні, — вона задихається і рвучко відштовхується ковзаном.
— А я, — підспівує їй, затамувавши подих, Йоанна, — могла б грати Червону Шапочку, яка ніколи не дістанеться до своєї хворої бабусі. Бо скористається ліками, щоб повиліковувати забої й садна…
— А вино? У кошику, мабуть, було вино, чи як?
— Я не пам’ятаю, але вино вже у бійці розтрощилося, тож забудь про нього…
Лунає перший свисток, що означає кінець катання.
— Так швидко? А я ж хотіла показати тобі доріжку перехресних кроків. Напевно, я ще встигну!
— У тебе є останній шанс. Крокуй!
Кая досить упевнено рушає з місця.
— Обережніше! — ще встигла крикнути Йоанна, проте подруга, набираючи дедалі небезпечнішої швидкості, раптом заточилась, а відтак, ще якусь хвилю силкуючись опанувати власне тіло, різко звалилася на лід.
Дівчина не підвелася, щоб струсити зі штанів білий пил. Не засміялася вголос, як і тоді, коли вони дуркували. Кая й далі лежала на льоду долілиць. Вона не озвалася на крики переляканої Йоанни.
Перш ніж Йоанна, незграбно соваючи, дісталася до подруги, її випередив один із хокеїстів. Він миттю опинився поруч із Каєю і поклав їй під голову похапцем скинуту рукавичку.
— Все буде добре. Це просто шок, — мовив він з глибини своєї захисної маски. — Злякалась, еге ж?
Кая ствердно кивнула, задивившись на свого рятівника.
— Давай ще ноги перевіримо. Ану, поворуши обома. Все гаразд?
— Так.
— Тепер ми знімемо з тебе ковзани, і ти зможеш встати. Допоможи мені, — звернувся хлопчина до Йоанни, досі наляканої тим, що сталося.
Вона спокійно присіла поруч, колупаючись у переплутаних шнурках.
— Мабуть, їй більше потрібна допомога, — Кая ніжно подивилася на подругу.
— Не думаю, — сказав таємничий лицар, схований за непроникним пластиковим обладунком. — Увага, встаємо.
— Я сама, — обурилася Кая, та, перш ніж зробити якийсь рух, вона, вже стоячи на ногах, перебирала мокрими шкарпетками.
— Пауере, ми чекаємо! — залунали голоси з хокейної частини ковзанки.
— Вернися, Пауере! Дівчата — не зайці, не повтікають! — замахав хтось ключкою.
— Ви краще сходіть по взуття. Тут трохи, теє, холодно, — кинув хлопець на прощання.
А коли він приєднався до товаришів, які ганяли за гумовою шайбою, уже важко було впізнати, котрий із цих озброєних ключками джентльменів схилявся хвилину тому над лежачою Каєю.