Выбрать главу

Розпитавши, Ґете довідався, що то був одставний заслужений Генерал австрійської служби, який походив з давнього й відомого аристократичного роду. Письменник міг помітити, що колишній Генерал виявляв безперечну цікавість до нього. Коли Ґете проходив вуличкою й проминав його, Генерал спинявся й, спираючись на тростину, стояв, дивлячись йому вслід.

Цей інтерес з боку старої людини, так безпосередньо виявлений, зворушив Письменника. Одного разу, прогулюючись, як звичайно, при зустрічі з Генералом Ґете відступив трохи набік і затримав свої кроки. Він не спішив; його приваблювала в одноманітності курортного життя перспектива нового знайомства.

Старий Генерал з приязною усмішкою підійшов до Письменника і трохи підняв капелюха над головою, вкладаючи в цей неквапливий жест усю вишукану галантність старої людини, яка звикла постійно бувати при дворі короля.

Ґете відповів чемно тим самим порухом.

Так вони стояли один проти одного: високий і міцний у чорному довгому сурдуті Письменник і цей старий чоловік, що, незважаючи на свій вік, ще зберігав слід військової виправки й звички наказувати.

Його руки вже по-старечому тремтіли, коли, одягнувши знов капелюха й обома руками охопивши ґулю тростини, Генерал спитав:

— Чи правда, що Ви зветесь пан Ґете?

— Цілком вірно! — ствердив той.

— З Ваймара? — доповнив своє запитання Генерал. Він хотів бути точним і поінформованим до кінця.

— Цілком вірно! — ще раз ствердив письменник.

— Чи правда, що Ви пишете книги? — продовжував допитуватись Генерал.

— О, так!

— І складаєте вірші?

— О, так!

Відповіді явно тішили Генерала. Він доброзичливо дивився на свого співрозмовника й тоді, підсумовуючи, зауважив:

— Це повинно бути чудесно!

Ґете на це зауваження Генерала відповів невизначеним:

— Гм!..

Генерал продовжив розмову.

— Чи ви багато написали?

— Гм! Здається, що так!

Генерала цікавили подробиці. Він хотів вдатися в деталі професійних тайн поетичної творчости. Своїми конкретними відповідями Поет справив на нього якнайкраще враження.

Зовсім так, немов при огляді полку, він розпитував би полкового ад’ютанта, він благоприхильно спитав пана Ґете:

— Чи важко складати вірші?

— Так, так! — не втрачаючи рівноваги, зазначив Ґете.

Генерал висловив з цього приводу загальнотеоретичний здогад:

— Це, слід думати, — сказав він, — повинно залежати від доброго травлення шлунка. Чи мали ви нагоду добре попоїсти й добре, як слід, випити, чи ж не так?

— О, безперечно так! Зі мною бувало саме завжди так!

— Ну, ось бачите! — відзначив Генерал, пожував устами і тоді, в порядку поради Письменникові, він зазначив:

— У такому разі Ви не повинні залишатись у Ваймарі. Вам треба переїхати до Відня!

Порада могла здатися трохи, на перший погляд, несподіваною й прямий сенс висловленої думки не відразу ясним, але Ґете ствердив:

— Я про це вже також думав!

— Ну, ось бачите ж! У Відні добре їдять і добре п’ють!

Генерал не сумнівався, що перебування у Відні якнайкраще сприятиме розквіту творчого генія Поета.

І у відповідь з боку Ґете трохи невиразне, але в кожнім разі дуже чемне:

— Гм!..

— У нас, — ще раз зазначив Генерал, — надають належної ваги людині, здібній складати вірші! Такі люди, якщо тільки вони вміють добре триматися й пристойно поводитися в суспільстві, знаходять собі прийом у найперших домах і найвидатніших родинах!

— Гм!

Генерал волів поставити справу на конкретний ґрунт. Як військова людина, він не любив гаятись. Він сказав:

— Приїздіть до Відня, і, коли приїдете, зверніться до мене, у мене широке коло знайомих, я маю велику рідню і користуюся впливом. Лише при відвідинах, — попередив він, — обов’язково зазначте: Ґете з Ваймара, знайомий з Карлсбада. Останнє мені потрібно, щоб я пригадав собі, про кого саме йде справа, бо мені так багато доводиться тримати в своїй голові.

— Буде зроблено! — в тон Генералові відповів Ґете.

Тоді прийшла деяка пауза в ході розмови, коротке мовчання, бо старий Генерал оглядав молодшого за нього Письменника уважно з ніг до голови: його черевики, вузькі штани, застебнутий на всі ґудзики сурдут, круглого високого капелюха з твердими крисами. Очевидячки, Письменник справив на старшого віденця враження цілком респектабельної людини, і Генерал, закінчивши оглядини, продовжив розмову.