На ній був халат бордового кольору. Немите волосся розпущене. Єдине джерело мутного жовтого світла в кімнаті - невеликий каганець. На столі розкладені карти. Підвіконня щільно заставлене вазонами, саме вікно застебнуте наглухо. Свої товсті ноги жінка тримала в тазику з водою. Побачивши мене, вона байдуже запитала:
— Ти що тут робиш?
Я прихилив за собою двері :
— Я знаю, чим ти займаєшся. Сьогодні це припинеться.
З уст жінки пролунало щось нечленороздільне, Її великі очі почали кидатися в боки, ніби шукаючи хоча б якоїсь підтримки.
— Коля! Коля, ходи сюди! Коля!
— Чоловік тобі не допоможе зараз. А я допоможу.
Як завжди в такі моменти, я відчув надзвичайний прилив сил. Я став на коліна біля її столу, дістав з глибокої кишені куртки дерев'яне розп'яття і поставив його прямо перед жінкою.
— От ідіот, ти що робиш? Хрест то для чого притащив, хворий, чи як? Забирайся звідси до чорта зараз же! Коля! Де ти?! Коля!
Я знав, що її чоловік не прийде. І діти мовчатимуть. Пітьма зробила ще одну спробу стиснути дихання, але перші слова молитви примусили звучати мій голос гучно і виразно:
— Отче наш, що є в небі, нехай святиться ім'я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні...
Шкіра зблідла. Губи стиснулись, каламутні очі злобно вирячились на меня. Вона засміялася.
— Ей, хворий, нумо піднімайся, вали з мого дому! Вали звідси
Крик. Але вона більше не рухається.
— І одпусти нам провини наші, як і ми відпускаємо винуватцям нашим. І відведи нас від спокуси,
але визволи нас від лукавого.
Жовте світло нічника відблиско торкається розп'яття і відображається на розпухлому обличчі жінки. Темрява стає густішою.
— Бо Твоє є Царство, і сила,і слава навіки віків. Амінь.
Здається, мої слова продовжують звучати в приміщенні. Я роблю глибокий вдих, видих. Повільно піднімаюся з колін. Ми зустрілися поглядами. І я закінчив. Пошепки, майже нечутно:
— Господи, помилуй цю заблукалу душу, дозволь їй побачити світло, виведи її з пороку і темряви, з брехні і лукавого. Покажи їй шлях, Отче, нехай нечистий залишить її тут же.
Я дуже повільно підніс свою долоню до її спітнілого лоба. Вона почала тремтіти і схлипувати. Дотик був холодним, коротким. Як і завжди. Потім іншою рукою я взяв розп'яття і перехрестив повітря.
Коли я відкрив двері, в кімнату влилося денне світло і неприємний запах: юшка в каструлі закипіла і тепер розливалося по брудній плиті. Я пройшов повз Колю і щиро йому посміхнувся. Він так і залишився стояти позаду, не закриваючи двері.
Людей, подібних мені, називають наближеними. Наші можливості обмежені, здатності мінімальні. Моєму сприйняттю недоступні перипетії людських доль. Якось Андрій сказав, що наближені є незрячими санітарами лісу. Я не можу відчувати інших і я завжди один. Є ще просвітлені. Їх зв'язок із Небесами міцніше. Вони живуть довше, більше можуть і бачать. Андрій говорив, що закордоном наша система набагато краще організована і централізована.
Цілу годину я стояв біля вікна і дивився на те, як ніч проковтує місто. Знову прийшла тривога, що зіщемила серце, створила гостре відчуття небезпеки, що насувається. Дзвінок стільникового змусив здригнутися. З цим абонентом ми не спілкувалися давно.
— Алло, Михайло?
— Так.
— Вечір добрий, це Євген. Вербицький которий. Я у твоєму місті. Зустрінься зі мною, будь ласка. Я через хвилин десять буду біля магазину електроніки. Виходь.
Співрозмовник поклав трубку. Зітхнувши, я включив світло в кімнаті і подивився на стіл, де лежала гора напередодні куплених пазлів. Результати єдиного цікавого мені заняття висіли у вигляді покритих скотчем картин на кухні: кішка і кошенята, спортивний автомобіль, гірський пейзаж. На новій коробці був зображений середньовічний замок.
Женя і правда був через десять хвилин біля магазину електроніки. Його чорна іномарка із затонованим склом привертала увагу поодиноких перехожих. У нашому районі всі знали один одного. Я відкрив дверцята машини і сів поруч з водієм. Тільки світло ліхтаря проливало світло на цю частину вулиці.