Марина та Сергій Дяченко
Самум
Інспектор прилетів на світанку. Два сонця зійшли одне за одним, і корабель опустився на посадковий майданчик о сьомій шістдесят п’ять за місцевим часом.
— Гришо, — сказав губернатор, — попередь своїх: сидіти на місцях, як пришиті. Побачу когось у робочий час на терасі…
І він виразно замовк.
Губернатор двадцять років царював на Ірисці, пережив десятки НП і дві великі виробничі катастрофи, але втримався на посту. Тепер під нього копали, і ні завадити недоброзичливцям, ні хоч би проконтролювати їх губернатор не міг: від Іриски до Центру було тридцять земних годин шляху, а зв’язок останнім часом працював нестабільно. Поява чиновника з позаплановою інспекцією могла бути як дрібного неприємністю, так і Останнім Дзвінком, тому губернатор ніч не спав.
Третій заступник не любив губернатора, зокрема за те, що той затято називав його Гришею. Справжнє ім’я заступника було Саундер: його батьки, на той момент п’ятнадцятирічні, вважали, що дитина занадто голосно репетує, і дали йому собачу кличку. Саундер Григор’єв звик відгукуватися на Сашка, але губернатор прозвав його Гришею, зайвий раз утверджуючи цим свою самодурську владу.
— Побачу когось у робочий час на терасі — штрафом не обійдуться…
До борту корабля вже підповзав гофрований шлюз-перехідник. Губернатор стис губи, схожі на щілину для приймання купюр, підтягнув комір і, у супроводі двох перших заступників та дами-референта, пішов зустрічати.
Два сонця, Пес і Щеня, спиналися вище, і коротшали тіні. Починався погожий ясний день, із тих, що примиряють з життям на Ірисці; крізь напівпрозорі стінки шлюзу було видно, як течуть назустріч одна одній дві групи людей. Здавалося, все відбувається в шлунку викопного ящера; от вони зустрілися, хиткі, простягнули одна одній руки, обмінялися словами, нечутними для Саундера, тривіальними, наче мило: «ласкаво просимо на Ірис-46», «колектив станції радий вітати», «найбільший видобувний комплекс», «поселення фахівців», «визначні пам’ятки», «як долетіли?».
Саундер тривожився. Позапланова інспекція означала, що нормальної роботи не буде ні сьогодні, ні завтра. Не те щоб Саундер надто любив свою роботу; він був тільки організатором, сортувальником ресурсів та потреб, диригентом побутових дрібниць, від школи для нечисленних місцевих дітей до транспортного парку в ангарах, від помпувальної станції до програмного центру, від басейну на даху до підземних сховищ. Усе це працювало та співвідносилося, крутилося й не простоювало тільки тому, що Саундер з ранку до вечора заглиблювався в деталі, аналізував, давав розпорядження й стежив, щоб вони виконувалися. Зазвичай губернатор не дуже йому дошкуляв, але будь-яка ревізія робила шефа нестерпним: він вимагав од працівників ритуальної вистави, що мала зображати діяльність, а не власне діяльності, і це огидно позначалося на всіх справах.
З другого боку, міркував Саундер, якщо інспектор приїхав, щоб викрити губернатора, — викриє обов’язково. Таке господарство, як на Ірисці, не може працювати без кількох посадових злочинів на рік. Усі порушення можна відновити за протоколами, аби захотіти.
З третього боку… можливо, позапланову інспекцію наслано, щоб зафіксувати чудову роботу станції та неоціненний внесок губернатора?
Саундер устав: відчинилися двері, й зайшла делегація. Попереду крокував сам інспектор, незнайомий чоловік років сорока п’яти, і обличчя в нього було таким похмурим, що в Саундера зіпсувався настрій.
— Це наш третій заступник, — сказав губернатор, чомусь величаючи себе в множині. — Е-е-е… Григор’єв Саундер Антонович.
Інспектор похмуро глянув на Саундера, проте руки не подав. Саундер побачив жінку за його плечем — молоду, навіть юну. Тінь утоми псувала її лице, неначе невдала косметика.
— Відпочинете з дороги? — запропонував губернатор. — Уже готовий сніданок, до речі, зі звичайної їдальні для фахівців, ви зможете з першої хвилини відчути себе в нашому колективі, — він засміявся трохи голосніше, аніж годилося. — Номер у готелі, — він обернувся до Саундера, — Гришо, розпорядися, щоб номер був подружній, люкс, у нас є з вікнами в сад…
— Вистачить і простого двокімнатного номера, — інспектор говорив уривчасто й не дивився у вічі. — Так вийшло, що я до вас із дружиною.
— І в мене теж є друзі, — сказав губернатор на нараді через годину. — Аж ніяк не дурні.
Саундер, що не був великим фахівцем у царині чиновницької етики, все-таки знав, що на інспекцію з дружинами не їздять. Хіба що інспекція формальна, по суті — дружній візит.