Чого в зажурі?
Це буде видно далі.
……………………………………………………………………………
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азербайджан. Крим. Хіва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Німці, поляки, петлюрівці – ще, ще, ще…
Колчак. Юденич. Денікін – ще, ще, ще…
Плакати! Плакати! Плакати!
Місяць, два, три, шість, двадцять… ще, ще, ще…
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
……………………………………………………………………………
Мчались місяці…
Минуло… я не знаю, скільки минуло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двісті літ?
Коли це було?… А може, це васильковий сон?
Не знаю!
І от – літо, степове літо. Це степи біля Дніпра – недалеко Дніпро.
…Тепер ночі в літніх степах.
– Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш у степу й думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ уночі. А то б я його так змалював —
– їй-право!
…Я приїхав.
На третій день одержую записку:
«Товаріщ, ви, кажется, прієхалі єщо в пятніцу. Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться в ячєйкє».
Кажу:
– Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
– Тебе дивує записка?… «Это чепуха». От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
– Що за дискусія?
– Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
…Я пішов.
– Де кімната ком’ячейки?
– Он!
Входжу. Дивлюсь – щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж «кіт у чоботях».
Ото штука!
– Ви секретар ком’ячейки?
– Я…
– Вас, здається, товариш Жучок?
– Так.
– Ну, так ми з вами знайомі. Пам’ятаєте?…
Вона, звичайно, все пам’ятає, але перше зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила.
…Ясно: минуло стільки-то часу. Товариш Жучок дочитала – прочитала «Что такое коммунизм» (без автора). Издание N-гo боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції і, може, й сам не знає, що він секретар ком’ячейки, а потім узнає й пише:
«Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться…»
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а «кіт у чоботях» і тоді вже був —
– «паходной Ленін…»
І, треба щиро сказати, друге видання Леніна – «паходной Ленін» – таке ж іноді було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
– Товаришу! І вам не соромно?
– Дозвольте… я ж… їй-право… я ж…
Товариш Жучок очі драконом:
– Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю.
Пише:
«Товаріщ такой-то в таком-то мєсяцє пропустіл столько-то собраній. Получіл виговор от сєкрєтаря ком’ячейкі с предупрєждєнієм винєсті єго недісціплінірованность на обсуждєніє обществєнного мнєнія партії посрєдством партійного суда на прєдмєт пєрєвода в кандідати ілі окончатєльного ісключєнія із нашіх коммуністічєскіх рядов.
Точка.
Коротко.
Ясно.
І – трішки того… ніяково.
…Звичайно, як і тоді (тоді – в дикім степу), на ній колір хакі, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором хакі. Як і тоді, величезні чоботи не на ногу. Як і тоді:
– Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький.
…Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні – літні степові ночі.
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.
А от дискусія (у печінках сидить!).
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.