- Спасибі…
«Отже, «внутрішнє академічне подвір’я, 11:00 дня...», і карта-схемка є… Чудово!» – підбадьорила себе дівчина і почала помалу збиратись. Через кілька хвилин в її кімнату, як і вчора, знову ввірвалась Намі.
- Ну, як? – вона весело покрутилась перед Міраі.
- О, уніформа тобі дуже личить! Свою я ще не одягала…
- Як же вона мені подобається! – Намі виглядала такою щасливою, що навіть Міраі дещо заспокоїлась від того її радісного сміху.
Дівчата зібрались і швидко вийшли із гуртожитку. Погода надворі була просто чудова – тепла, небом пропливали білі хмарини, часто закриваючи сонце, легенький вітерець. Внутрішнє подвір’я розміщувалось з іншої сторони від головного входу. Його оточувала Академія, основний корпус якої був у формі незамкненого п’ятикутника. Прохід між правим та лівим крилом основного корпусу був направлений на північ. Він вів із внутрішнього подвір’я у великий фруктовий сад. Головне подвір’я розміщувалось із південної сторони. Південна та прибічні ліва і права «грані п’ятикутника» основного корпусу вміщували жіночий гуртожиток зліва на другому поверсі та чоловічий – з правої сторони, посередині були адміністративні кабінети, в тому числі і директора Ширао Мізу. На першому поверсі під гуртожитками розміщувалися викладацькі кабінети – по шістнадцять кабінетів з кожної сторони входу, тобто по тридцять два на кожну «грань». Тридцять два кабінети центрального коридору займали викладачі цьогорічної групи – тієї, в яку потрапила Міраі. Вікна кабінетів та гуртожитків виходили на основне подвір’я. Перехід від коридору до кабінету кожного викладача був у вигляді кам’яної алейки із перилами та колонами по обидві сторони. Між алейками росли низькі фруктові дерева під відкритим небом. Із другої сторони коридору центральної «грані» не було ні вікон, ні входів – за стіною розміщувався вестибюль, від якого вели ще два внутрішні коридори правого та лівого крила, вікна аудиторій виходили у два зовнішні коридори прилеглих «граней», що теж вели до персональних викладацьких кабінетів. Дві крайні «грані» мали відгалуження – по два додаткових правих та лівих крила, де також розміщувались навчальні аудиторії, але вже з обох боків коридорів. Центральний вхід вів широкою плиточною алейкою із такими ж колонами у вестибюль півкруглої форми із широкими сходами, посередині яких була площадка із вітражним склом та величезним маятниковим годинником, які далі розгалужувались вліво та вправо і вели на другий поверх. Із обох боків сходів були невеличкі коридорчики, що виходили у внутрішнє подвір’я.
- Тут і заблукати не важко… – про себе мовила Міраі. – Добре, що на листівці є схема корпусу.
- О, а тут, схоже, зібралась не тільки наша група, а й усі студенти Академії. – здивовано сказала Намі, коли вони вийшли у центральний двір.
Студенти, які уже навчались в Академії, розмістились по периметру внутрішнього подвір’я в два ряди. За ними стояли, очевидно, персональні викладачі кожного студента. Груп там було, напевне, чотири чи п’ять. Перед великим вітражним вікном, тим, яке розміщувалось за центральною сходовою площадкою у вестибюлі, було підвищення, схоже на невелику сцену, посередині якої за трибуною стояла директор Мізу. Тридцять двоє нових студентів розташувались в дві шеренги зліва та справа від підвищення. Коли всі зібрались, директор попросила присутніх дотримуватись тишини. Нарешті гамір вщух і кожен в очікуванні затамував подих. І ось нізвідки почали з’являтися і самі викладачі. Вони виникали просто з повітря навколо директора, неначе ангели, з напівпрозорими крилами за спиною, які складали, приземлившись, і ті одразу зникали. Останніми з’явилися викладач-екзаменатор із вступної групи, в яку потрапила Міраі - Хімура-сенсей і ще один викладач із довгим сріблястим волоссям, що прикривало більшу частину його обличчя. Коли всі викладачі вистроїлись попереду директора в дві шеренги по обидва боки від неї, останні двоє стали поруч самої Ширао-сан і одразу стало зрозуміло, що вони, очевидно, із її найближчого оточення. Враз повітря здригнулось бурхливими аплодисментами – так студенти вітали викладачів. Дехто навіть присвистував від захвату.
- Наче ангели з небес зійшли… – ледь чутно видихнула Намі, вражена такою появою викладацького складу нової групи. Міраі була в такому ж захваті, як і всі навколо. Зрештою, вітання припинились і директор почала свою промову. Збоку від її трибуни стояв стос папок із документами кожного студента нової групи. Спочатку вона пояснила принцип навчання студента у особистого викладача, те, про що Намі розповідала Міраі, а потім перейшла до основного: