Хатае завмер і здивовано подивився на неї, очевидно, не розуміючи, що відбувається.
- Ви що, знущаєтесь із мене? Взагалі-то я прийшла забрати свої документи і піти звідси! Де вони?
- Е? – Хатае ще більше здивувався. – Чого це ти?
- Годі! Я добре пам’ятаю вашу вчорашню реакцію. Не знаю, чим я вам так не сподобалась… Отож, краще я піду і не створюватиму проблем. Зрозуміло, що мені тут не місце… Хоча, дідько із ними, з тими документами… – Міраі гнівно розвернулась і вже хотіла попрямувати до виходу, як раптом Хатае спіймав її за руку.
- Стоп-стоп-стоп! Заспокойся і сядь… І хто тобі взагалі сказав, що ти мені чимось не сподобалась?...
Після таких слів Міраі геть розгубилась. Вона сіла на табурет і Хатае сів поряд з нею.
- Зовсім навпаки… – продовжив він і дещо знітився. – Ти пробач мені, що я так себе вів… Насправді я зовсім не проти особистого студента…
- Що..? Тоді чому..?
- Все досить складно… Цього року студентів у групу потрапило на одного більше, ніж зазвичай, а Ширао приймає на навчання студента лише тоді, коли абсолютно всі викладачі зайняті… Пройшло вже чотири роки, як я не приймаю особистих студентів… А все через те, що між мною і останньою моєю студенткою стався досить прикрий інцидент і мене ледь не вигнали із роботи. Коли студент сам відмовляється від свого викладача – ні до чого доброго це не призводить. Її тоді забрала на навчання сама Ширао, проте це принесло неприємності як і мені, так і Норі. Так її звали… – на мить Хатае погруз у спогади. Міраі слухала його із крихтою співчуття на обличчі. Він це помітив і вдавано посміхнувся. – Все гаразд. Насправді я просто боявся, що таке повториться, але потрібно рухатися вперед, чи не так?
Міраі не знала, що сказати. Вона знітилась, почувши таку розповідь.
- Пробачте… Я мала б спокійніше розібратися у всьому… – тихо мовила вона. Дівчина відвела погляд від викладача і замовкла. Хатае посміхнувся.
- Тобі треба поснідати. Так що… склади мені компанію.
- О… ну гаразд… – вона відкусила шматок млинця і враз захоплено вигукнула. – Нічого собі! Так смачно…
Хатае засміявся.
- До речі, називай мене просто Хатае і на «ти». Тут так прийнято. Викладач і його студент повинні стати хорошими друзями. Це запорука успіху твого навчання, я гадаю. Міраі...
Її ім’я прозвучало так ніжно з уст Хатае, що Міраі аж зніяковіла.
- Гаразд, сенсей…
- Що? Ні-ні, ніякого «сенсей»! Тільки по імені! Ха-ха-ха! – Хатае сміявся так, наче вчора і справді це був зовсім інший чоловік. Міраі справді стала краще себе почувати. Наче гора спала з пліч. Вона й собі посміхнулась. Дівчині було дещо соромно за те, що вона так грубо повелася, адже й справді можна було спокійно поговорити і прояснити ситуацію. Вона дивилась на те, як її викладач сміється і бачила в ньому геть іншу сторону - спокійну і лагідну, і той його сміх зачаровував її. Та раптом Міраі схопилась:
- Ой, мені пора вже! І, – вона глянула на Хатае, посміхаючись, – дякую за сніданок, він був надзвичайно смачним.
- О, та нема за що, можеш хоч кожного ранку заходити..! Ей, і не забудь зайти після занять!
- Окей! – і вибігла у коридор. За дверима його кабінету вона призупинилась і дещо стривожилась. «Ну і що це було?..» – подумки запитала себе. «Кого я бачила вчора? І що ж таке трапилось із тією Норою, щоб чотири роки відмовлятися від студентів? Та ще цей сніданок… хоч і справді смачно, але… звідки він знав, що я прийду зранку?» – всі ці думки не давали їй спокою. Її погляд упав на табличку із номером кабінету доктора. «16… 216...» – і тут Міраі згадала, що у неї золотий пропуск, ідентифікатор. Чи означало це й те, що і викладач у неї не простий? Вона й не помітила, як пройшла у вестибюль. Там Міраі зауважила Статут і підійшла ближче. Правил у ньому було не багато: «Суворо заборонено застосовувати магічні здібності на інших студентах...», «Заборонено покидати територію Академії у нічний час за виключенням тих випадків, коли відсутність студента підтверджена його батьками в разі їх відвідування студентом та повідомлено про його місцезнаходження…» Та одне правило найбільш зацікавило дівчину: «Наявність між студентом та його викладачем близьких стосунків, за винятком дружніх та професійних, карається негайним виключенням студента із Академії, в окремих випадках обох; із неможливістю подальшого вступу до Єдиного Вищого Університету Магії та Чарівництва...»
«…Між мною і останньою моєю студенткою стався досить прикрий інцидент і мене ледь не вигнали із роботи...» – Міраі зненацька пригадались слова Хатае і вона мимоволі схвилювалась від власної здогадки.