Раптом… шалений хрускіт битого скла, гул, шум, крик Юни… Просто через велике вікно гостьової на дівчат вилетіло авто…
«Міраі! Міраі…»
Глава друга
Шанс
- Міраі! Дочко…
- А... мамо? – Міраі швидко підняла голову. – Я що заснула?
- Схоже на те. Вві сні ти кликала Юну-сан.
- Ох… А, забудь. Мені просто наснився кошмар…
Юнае ніжно погладила дочку по голові.
- Мамо… Як його звуть? – несміло запитала Міраі.
Мати здивувалася.
- Кого?
- Ну… того хлопця, про якого ви з батьком мені вчора говорили…
- А-а… Ой, я й не знаю… – Юнае вмить задумалася.
- Що?! – викрикнула Міраі. – Ти віддаси єдину дочку «не-знаю-кому»?!! Та як ти можеш, мамо? Не те, щоб не бачила, та навіть не спитала, хто він!
- Доню, заспокойся. Я ж казала, що довіряю твоєму батькові. І ти довіряй. Єдину дочку він не віддасть абикому.
Міраі розчаровано дивилась на маму і вона поступово здавалася їй уже зовсім чужою.
- Угх… Та краще б я тоді й не отямилась!
- Що? Міраі!..
Та дівчина і не слухала, прожогом кинулась сходами вверх і зачинилась у своїй кімнаті. Майже дві години вона просиділа під дверима не ворухнувшись. Вона не відчувала ні голоду, ні холодної кімнати. Сльози стікали по її щоках, шиї і геть намочили светр. Думки, сплітаючись, закрили ясний розум темною хмарою і, здавалося, що то не сльози текли, а каплі дощу із тих хмар. Голова була важкою, мов зі свинцю. Раптом недбалий погляд в сторону вікна виловив якийсь папірець на підлозі. «Мабуть, випав із записника… Чергова рекламка?» – папірець наче притягував до себе Міраі своїм різнобарв’ям. Серед усього такого сірого навколо, як здавалося дівчині, він був дуже яскравим.
- Що це..? «Єдина Універсальна Академія Магії та Чарівництва»? Що..? В наш час і таке є? – здивуванню Міраі не було меж.
«Та ну… маячня якась» – подумала вона і запхнула ту листівку поміж книгами на столі. Вона лягла на ліжко. «Таке холодне...» - Міраі роздивлялася штучні квіти балдахіну свого ліжка, а з голови все ніяк не виходила та листівка. Вона ввімкнула ноутбук і знову дістала той папірець. Пошукова система видала лише декілька результатів, серед них і офіційний сайт Академії. Інформації мало: «документи для вступу на поточний навчальний рік приймаються до...», «навчання у Академії починається восени, із 1 жовтня...», «набір проводиться один раз у два роки лише в одну групу, що складається не більше, ніж із 32 студентів...», «для вступу Вам потрібно заповнити форму, приведену на нашому сайті, після чого із Вами зв’яжуться і повідомлять про дату вступного екзамену...»
- Що за..? – Міраі була вкрай здивована, що такий навчальний заклад існує в Японії. Та і що взагалі існує. – О... Телефон..?
Дівчина не могла наважитися набрати номер. З хвилину вона тримала в руках телефон і дивилась на цифри…
- +81… 93… 14…
- Алло, доброго дня! Вас вітає Єдина Універсальна Академія Магії та Чарівництва! Чим можу Вам допомогти?
- А-а… Ем… Чи могли б ви назвати мені адресу вашого закладу?
- Нажаль, така інформація надається лише після того, як Ви заповните форму про вступ на нашому сайті, Ваші дані розглянуть і повідомлять про дату вступного екзамену та адресу нашого закладу у електронному листі. Це все, що Вас цікавить?
- Все… дякую… – від неочікуваного результату Міраі випустила із рук телефон.
«Вона й справді існує…» - і раптом спохопилася.
- Мамо!!! Мам! – Міраі схопила ту листівку і стрімко вилетіла із кімнати. – Мамо, треба поговорити!
«Це ж мій шанс!»
Мати сиділа в кріслі перед каміном та читала книгу.
- Що сталося?! – Юнае аж злякалася.
- Ось…
Мати уважно розглянула листівку, проте зовсім не здивувалася, наче вже чула про цю Академію.
- Міраі, послухай…
- Ні, мамо, ні!!! Будь-ласка, відпусти мене туди!
- Що? Але ж…
- Благаю… Мамо, дозволь мені спробувати… А якщо… якщо я провалю навчання, віддасте мене заміж за того чоловіка. Я… не опиратимуся більше. Прошу, тільки дай мені такий шанс… – Міраі ледь не плакала, вмовляючи матір. Юнае не знала, як їй поступити. Та зрештою, хіба вона зможе у такому випадку відмовити дочці? Все ж мати не повинна бути настільки жорстокою… Юнае важко зітхнула. – Гаразд… я спробую поговорити із батьком…
- Ти… Люблю тебе, дякую! – Міраі кинулась обіймати матір.