- Чекай, чекай… я ж сказала лише, що поговорю…
- Я знаю, у тебе вийде, мамо..! – щастю Міраі не було меж. Нарешті вона відчула голод і побігла на кухню. Гарячий чай, свіжі солодкі пиріжки та мамина згода привели дівчину в нормальний стан.
- Дивись мені… – на кухню ввійшла Юнае із суворим виразом. – Якщо й справді провалиш – більше жаліти тебе не буду!
- Знаю… – сумно промовила Міраі. – Та якщо я не використаю цей шанс, то… шкодуватиму все життя.
Пізніше повернувся батько із роботи. Вони із матір’ю довго розмовляли. Схоже, що розмова видалась не найприємнішою.
- Угх… Досить з мене! Робіть що хочете! Та якщо щось - відповідатимеш за все ти! – Такаро роздратовано вийшов із кімнати.
Міраі сиділа у своїй кімнаті і боялась вийти. Від напруження і переживань дівчину аж нудило, а думки про гірше ніяк не виходили із голови: «Якщо тато не погодиться – кінець усьому...»
Раптом у двері постукали. Страшно було відчинити їх і почути зовсім не те, на що вона розраховувала. У кімнату ввійшла мама. Кілька секунд вона пильно дивилась в очі дочки, а потім полегшено зітхнула. Міраі просто засяяла від щастя. Вона аж підстрибувала із радості, а мати лише скрушно посміхнулася.
- Я не підведу тебе, мам… Спасибі!
Невдовзі Міраі отримала лист з інформацією про вступний екзамен та адресою закладу. Та на її подив там не вказувалось, які дисципліни будуть включені в екзамен. На дзвінок у Академію їй відповіли, що готуватись до екзамену немає потреби. Такою відповіддю Міраі була вкрай схвильована. Оскільки вона не могла упустити шанс потрапити туди, почала підготовку по всіх предметах із школи. На все у неї було лише два місяці, та бажання туди вступити додавало сил. До пізньої ночі Міраі сиділа за підручниками.
- Так ти зовсім себе замордуєш… – мама тільки співчутливо дивилась на дочку…
Глава третя
Чарівна Академія
Аж ось настав день вступного екзамену. Водій неквапливо під’їжджав до воріт Академії.
«Яка вона… чарівна!» – Міраі захоплено розглядала будівлю крізь вікно машини. Ще здалеку було помітно рух навколо Академії. На просторому подвір’ї було море бажаючих вступити. «Ого… як їх тут багато… Як ці всі люди дізналися про це місце?» – Міраі була надзвичайно вражена. У коридор, що вів до великого вестибюлю, де висіли списки розподілу абітурієнтів, годі було проштовхнутися. Хлопці й дівчата, всі такі різні… Шум, гамір, захоплені вигуки - усі були збуджені та схвильовані… Раптом Міраі хтось випадково штовхнув, та так, що вона ледь не збила із ніг якусь дівчину. Вона була трішки вищою і з коротким темним волоссям, карими очима та небагатьма веснянками.
- Ой, пробач… Я не навмисне.
- Та нічого… О-о-о, яка ти гарна! – широким поглядом незнайомка втупилась на Міраі і весело посміхнулась.
- Що?! – від несподіванки Міраі аж почервоніла.
- О, я не хотіла тебе так засоромити. Ти теж на екзамен?
- А… так. – Міраі знесилено зітхнула. – Я так хвилююсь… Якщо провалюсь на ньому, добром це мені не закінчиться.
- Що, теж батьки змусили вступити в «Єву»3?
- «Єву»? – перепитала Міраі.
- А-а, так моя мама називає цей заклад, це викривлена абревіатура.
- А, ні… Якраз навпаки… Я їх ледве вмовила…
- Он як! А моя мама колись теж закінчила школу магії, от і мене відправила. Е-ех, смертельна нудьга… До речі - мене звуть Нáмі. Намі Юкі.
- Ем… Міраі Юнарагі...
Намі аж засяяла.
- Ти наче принцеса із казки! У тебе навіть ім’я таке красиве… Ніби справді із майбутнього4..! – Намі широко посміхнулась.
«Така життєрадісна...» – подумала Міраі. – «Не те, що я… ходяча депресія…»
- Ей! Давай дружити, мм?
- Ем, гаразд… – зніяковіла Міраі, але погодилась не вагаючись. Їй одразу сподобалась ця жвава дівчина.
Знайшовши себе у списках, дівчата розійшлися. Міраі довго шукала кабінет, в якому мав проходити її екзамен. Коли вона зайшла, там були майже всі абітурієнти. Через кілька хвилин в аудиторію зайшов молодий викладач. Вигляд у нього був, як у справжнього джентльмена - надзвичайно акуратний темно-сірий костюм із штанів та жилету, білосніжна сорочка, затягнута під комір вузенькою краваткою, чорні ідеально доглянуті туфлі та вузькі окуляри без оправи; волосся у цього молодого чоловіка було чорного кольору, коротке, акуратно причесане, вираз обличчя строгий, але приємний.
- Я – професор Хімýра Аято, один із тридцяти двох викладачів, що навчатимуть нову групу. Нехай кожному із вас пощастить в неї потрапити. – професор стримано посміхнувся. – Зараз я кожному із вас роздам ваші екзаменаційні картки…– Хімура-сенсей5 пройшовся по аудиторії із завданнями так граційно, що декілька дівчат мало не знепритомніли.