Глава двадцять дев’ята
Пуста книга без назви
Пройшло не так багато часу і одного разу Міраі прямувала у оранжерею, куди її відправив Ян за потрібними рослинами для зілля. Вона ішла повз бібліотеку і раптом побачила неподалік від її дверей дивну книгу. Дівчина зупинилась і підняла її. Вона була досить стара, трохи якась ніби обпалена, огорнута темно-червоною шкірою і на ній нічого не було написано. Дівчина вирішила віднести її у бібліотеку, подумавши, що хтось загубив. Піднявши ту книгу, Міраі не помітила, що у місці, де вона лежала, підлога значно потемнішала, наче обвуглилась.
- Кого я бачу?! Невже сама Юнарагі-сама завітала в таке місце, як академічна бібліотека? – здивовано осміхнулась Нора. Міраі лише зневажливо кинула поглядом з-під лоба.
- Я зайшла тільки для того, щоб віддати книгу. Знайшла її у коридорі на підлозі неподалік. – байдуже відповіла вона.
- Хм… що, справді? – розчаровано протягнула бібліотекарка. – А я тут гадаю, як би це тебе виманити із Сандервікової нори, а тут ти сама до мене прийшла. Що, геть не страшно? – в’їдливо посміхнулась.
Такими словами Нора визвала у Міраі лиш презирство.
- Сенпай… тобі таки пощастило, що Ян ще не убив тебе! – гнівно прошепотіла дівчина і бібліотекарка дико розреготілась.
- О-о-о, твій сенсей так часто плутається у мене під ногами, що я й сама подумую над тим, аби взятися за його шкуру. Та наразі мене цікавлять лише твої здібності, а його я залишу наостанок!
Ненависть аж спопеляла Міраі зсередини, та вона промовчала, гнівно зціпивши зуби та стримуючись, аби не врізати їй. Дівчина зібралась піти, як раптом Нора міцно схопила її за руку.
- Ей, куди це ти намилилась? Думаєш, я тебе так просто відпущу? Що ти мені принесла? – єхидно прошипіла вона.
- Про що це ти? – не зрозуміла Міраі.
- Корчиш із себе невинну? – вишкірилась бібліотекарка. – Ти принесла мені книгу, на обкладинці якої нічого не написано! Обдурити мене надумала? Не інакше, як вона зачаклована!
- Ти що верзеш?! – розгнівалась Міраі. – Я не опускатимусь до твого рівня, щоб підсувати зачакловані речі!
- Хах! Та невже?! Тоді відкрий її! А як ні – то придушу тут же! – викрикнула Нора.
- Та запросто! – роздратовано мовила дівчина і протягнула руку до книги. «Це ж звичайна книга… То й що, що тут нічого не написано..? Хіба в Академії не може бути таких книг?» - вона поволі відкрила її. Але на диво в книзі сторінки були пустими і якимись наче обпаленими по краях. Міраі вихопила свою руку і спокійно озвалась.
- Бачиш? Нічого не сталося… - але тільки-но вона обернулась, щоб піти, як розкрита книга почала тріскотіти і світитись. Міраі глянула на неї і налякано почала помалу відступати, але перечепилась за якісь пакунки, що лежали на підлозі біля столу Нори, і упала. Раптом із книги вилетіло полум’я і зачепило їх обох. Щосекунди воно розросталося чим раз більше й більше і утворювало собою наче якусь постать. Воно було схоже на людину із щупальцями, якими спочатку схопило Нору. Вона намагалась відбиватись від нього магією, та нічого не могла вдіяти і вогонь захопив її, мовби у обійми. Міраі, зрозумівши, що нічим не зможе зарадити бібліотекарці, спробувала непомітно вибратись із приміщення, але вогненна постать потягнулась тими палаючими щупальцями до неї. Дівчина швидко прошепотіла заклинання миттєвого бар’єру, але це ніяк не допомогло їй – вогонь одразу його вщент зруйнував і схопив дівчину за ноги. В цей час у дверях бібліотеки стовпилися налякані студенти, дехто із них одразу кинувся по воду.
- Яне!!! – відчайдушно викрикнула Міраі, навіть не знаючи, чи почує він її. Раптом та палаюча постать вибухнула ще більшим вогнем у її напрямку і відкинула дівчину на кілька кроків, окутавши її хмарою густого їдкого диму. Вона відчула, що задихається. Усе її тіло нестерпно пекло і цей біль настільки паралізовував, що несила було й ворухнутися. Зібравши останні сили, Міраі прикрила обличчя руками. Вона відчувала, що втрачає свідомість, і мимовільно заплющила очі…
В цей момент в бібліотеку ввірвався Ян.
- Що?! Хіноя́гі..? – він приголомшено втупився на вогненного демона.
Майже біля самого входу просто під його ногами лежала Міраі. Учитель кинувся до неї, та дівчина вже була непритомна. Він миттю створив навколо неї захисний бар’єр і тут підбіг хтось із студентів, направивши на демона вогнегасник.
- Ні! – крикнув Ян. – Це не допоможе! Тільки вода!
Враз його очі гнівно і яскраво засяяли. Він протягнув руку уперед і швидко почав читати зв’язувальне заклинання. Потоки світла, які направляв викладач у бік демона, одразу обвились навколо його постаті, міцно скувавши полум’яні щупальця. Та цього не вистачило надовго і демон швидко визволився.