- Рудоволоса не з тих, хто жертвуватиме собою заради такої пастки. Здається, комусь вона чимось не догодила і їй прислали демона, запечатаного у пустій книзі.
Раптом Міраі здивовано завмерла, наче пригадала щось.
- Що? – допитливо поглянув на неї Ян.
- Мм… Коли я зайшла у бібліотеку… вона сказала, що її цікавлять мої здібності. Вона ж тому за мною полює? – на мить дівчина знову задумалась. – Що, як це суперечить вказівкам того, хто за нею стоїть?
Ян приголомшено глянув на студентку і аж рот роззявив. Та потім відвернувся, задумливо підперши підборіддя і насупившись.
- Хочеш сказати… - невпевнено почав він, - що Нора відхилилась від плану через власні забаганки?
- Ага… І, схоже, вона не зупиниться на моїй магії…
- Тобто? – Ян ще більше здивувався.
- Твої здібності теж її цікавлять. - впевнено відповіла Міраі. - В якості десерту...
- Хм… - задумався він. І справді, таке цілком можливо… Хтось, хто за нею стоїть, гострить зуби на здібності його студентки. Це може бути лише початком і на ній він не зупиниться. А тут Нора вирішила й собі скористатися із такої вигідної ситуації і не ділитись із замовником… Всі ці думки просто створили вихор у голові Яна. Він розгублено обернувся до Міраі. – Мені… треба обміркувати все це… - хлопець занепокоєно піднявся і вийшов на балкон. Вона лише важко зітхнула і відкинулась назад на подушку.
«Що ж тут… відбувається..?» - Ян обперся на поручень і поринув у роздуми.
Надвечір дівчина заснула, поки Ян щось робив на кухні. За цей час він відправився у місто і прикупив для неї трохи солодощів, а повернувшись, заходився заварювати чай із заспокійливих трав. Приготувавши все необхідне, він повернувся назад у кімнату, і раптом Міраі прокинулась і різко піднялась, важко віддихуючись.
- Що таке? – він підійшов і сів поряд, узявши її за руки.
- Мм… нічого… Просто кошмар наснився. Я часто жахи бачу…
Дівчина знову бачила той сон, де на неї летить авто. «Ой, і нащо я це сказала?» - раптом подумала вона. Та Ян більше нічого не запитував, лише мовчки обійняв її.
- Я тобі дещо приніс. – за хвильку він хитрувато посміхнувся і відкрив коробку.
- О-о! Мармурові цукерки… дякую… - Міраі вдячно глянула на нього.
- Ну що ти… Зараз принесу чай.
За мить Ян повернувся і помітив, як на її очах виступили сльози.
- Знаєш… - тихо сказав він, уважно глянувши в очі Міраі. – Колись я заберу тебе звідси… - і трохи знітився. Вона здивувалась. – Та спочатку я покараю усіх, хто посмів тебе образити. Я не спущу цього із рук нікому! Ти віриш мені? Віриш, Міраі?
- Я… я тобі вірю… - ковтаючи сльози, тихо прошепотіла вона.
- От і гаразд. – посміхнувшись, задоволено сказав Ян і дістав із коробки цукерку. – Мені кортить ще раз зав’язати тобі очі, щоб ти відгадувала їх на смак!
Дівчина кілька секунд дивилась на нього, а потім щиро розхихотілась. Він спостерігав ту її неймовірну усмішку і сильно шкодував, що не був поруч, коли все сталося. Він не допустив би цього. Та набагато більше його непокоїло те, як так саме Міраі пощастило підібрати ту книжку. Хоч Ян і був упевнений, що вона була саме для Нори, все ж таки його студентка не випадково на неї натрапила. Та от як дізнатись, чиїх рук це справа, він не знав.
Просиділи вони так кілька годин – молодий викладач-маг і його не менш талановита студентка, дивним способом закохані одне у одного. Щоразу, згадуючи, як все сталося, Ян картав себе за ту необережність, яка ледь не коштувала життя Міраі, проте сяючі очі дівчини зігрівали його взаємністю, варто було лише заглянути в них. І це було так неймовірно, так чарівно, що перехоплювало подих. Йому не хотілося ані на мить розлучатися із нею – бути поряд, торкатися… Та просто торкатися вже недостатньо…
Глава тридцята
Неочікувана правда
- Яне..! Залишся… - прошепотіла Міраі, міцно обійнявши хлопця, коли він вже збирався іти. Було досить пізно, цукерки вони з’їли і випили чай. – Просто залишись. Прошу тебе…
- Усе гаразд, Міраі. Я нікуди не йду. – Ян ніжно погладив дівчину по голові. Вона миттю заспокоїлась, але не відпускала його із обіймів. За хвильку Міраі важко зітхнула і якось сумно чи то із жалем сказала.
- Чому ти не з'явився у Академії на рік раніше? Можливо тоді, на розподілі я б потрапила до тебе, а не до Хатае… І все склалося б по-іншому. В моєму житті не було б ні його, ні Нори…
Ян раптом перемінився. Щось у словах Міраі його помітно схвилювало і він відвів погляд, очевидно, про щось зосереджено розмірковував чи то згадував щось.