Якось Ян трохи затримався на заняттях і прийшов пізніше, ніж зазвичай. Він був у доброму настрої і приніс із собою якийсь пакунок.
- Що там? – поцікавилась Міраі.
- Не скажу! Це сюрприз… - загадково посміхнувся він і сів поруч. – Міраі, настав час знімати пов’язки.
- Я теж подумала про те, що ти не змінював їх цілих три дні. Уже хотіла зробити це сама…
- Ні в якому разі! – обурився Ян. – Це моя робота.
Він витягнув із кишені якусь баночку із прозорою маззю. Коли відкрив її, уся кімната наповнилась легким ароматом жимолості.
- Який чудовий запах… - Міраі аж очі заплющила. – Це якась інша мазь, не та, що завжди…
- Угу… - спокійно пробурмотів Ян і взявся розмотувати бинти на обличчі. Знімались вони на диво легко і майже нечутно. Ніякого болю дівчина вже не відчувала і це її навіть трохи здивувало, але вона одразу подумала, що все це завдяки акуратним і обережним дотикам Яна. Його руки, напевне, найефективніше заспокоювали біль.
Хлопець зняв пов’язки і став уважно розглядати обличчя Міраі. Десь з хвилину він досліджував її поглядом, а потім задоволено посміхнувся і почав наносити мазь. Вона приємно охолоджувала шкіру і від задоволення дівчина зажмурилась. Закінчивши, Ян несподівано зав’язав їй очі.
- А це для чого? – здивувалась вона.
- Щоб не підглядала! – суворо відказав Ян.
Міраі навіть трохи розгубилась.
- Міг би просто попросити… - буркнула.
Ян узявся знімати бинти із шиї, а потім з рук. Вивільнивши одну, змазав її і перейшов до іншої. Міраі не бачила абсолютно нічого і у темряві спробувала уявити, із яким виглядом він це робить і мимовільно потягнулась рукою до його обличчя і торкнулась щоки, а потім губ великим пальцем. Ян завмер. Вона ледь нахилилась ближче і тихо промовила.
- Поцілуй мене…
Ян все ще не зміг ворухнутися. Кілька секунд він здивовано дивився на неї і Міраі, подумавши, що він не хоче, поволі забрала руку. Та раптом хлопець ніжно торкнувся її губ своїми й далі заледве зміг зупинитися.
- Це… провокація. – прошепотів він і Міраі відчула його гарячий подих. – Ти випробовуєш моє терпіння...
Дівчина знітилась і нічого не відповіла, опустивши голову. Нарешті Ян зняв пов’язки із її ніг, залишивши перебинтованою лише спину й груди. Він узяв її за руку і, підвівши до дзеркала, розв’язав очі.
- Тепер можеш глянути…
Якусь мить Міраі вражено дивилась на своє відображення, боячись і поворухнутися. На її тілі не залишилось жодного шраму, навіть сліду, де були ті жахливі опіки. Годі було й впізнати ті місця – шкіра мала всюди однакову текстуру і відтінок. Наче ніколи нічого й не було. Вона підійшла ближче і боязко торкнулася руками свого обличчя, все ще не вірячи в те, що бачить. З її очей покотилися сльози. Вона втирала їх тремтячими руками і голосно схлипувала.
- Ей… ти чого це? – Ян підійшов до неї і обійняв. Міраі ніяк не могла зупинитись, все плакала й плакала. – Ну годі вже… заспокойся. – лагідно говорив хлопець, гладячи волосся і прижимаючи до грудей маленьке тендітне тіло дівчини.
- Я… я не знаю, як тобі за це дякувати, Яне…
- Ну що ти… - він зазирнув у її очі і витер рясні сльози. – Це я тобі повинен дякувати. За те, що довіряла мені.
Дівчина ще ніколи не відчувала себе такою щасливою. Їй хотілося забути про все на світі і бути лише поряд із ним. Він добився того, що у Міраі не залишилось ні вагань, ані сумнівів у своїх почуттях.
- Я кохаю тебе… Яне… Кохаю… - шепотіла вона, а з очей невпинно лились сльози…
Глава тридцять перша
Дозволь мені залишитись
Нарешті Міраі з’явилась на заняттях. Студенти довго гомоніли про той випадок із полум’яним демоном у бібліотеці. Ніхто із них не знав, що сталося насправді і навколо цієї події снувало багато як загадок, так і пліток. Дівчину одразу ж обступили кілька подруг і стали розпитувати. Найбільше вони дивувались, що на тілі Міраі не залишилось й сліду від опіків. Питання про те, чи то Сандервік-сенсей так вилікував її, дівчина просто ігнорувала. У тому пакунку, що вчора приніс Ян, вона знайшла чудову сукню і запрошення на закриту вечірку його бізнес-компанії.
А от Нору ще довго ніхто не бачив у Академії. Ніхто не знав де вона і в якому стані. Та коли вона нарешті з’явилась, студенти, що особисто побачили її, налякано відсахувались. Обличчя Нори було спотворене шрамами від опіків Хіноягі, обстрижене до пліч волосся і ненависний погляд. У перший же день вона випадково зіткнулась у коридорі із Міраі і, напевне, пошматувала б її у всіх на очах, якби в той же момент не з’явився Ян і не захистив дівчину, пригрозивши рудоволосій, щоб надалі й не наближалась. Та лише скажено заскрипіла зубами і зникла із виду.