- Я не про це… Схоже, той стелаж прикриває якийсь таємний вхід. – ледь чутно відповіла дівчина. – Я хочу перевірити свої здогадки.
- З глузду з’їхала?! Ти забула, хто така Нора і що вона з тобою зробила?!
- Не хвилюйся, - впевнено провадила далі подруга, - якщо ти мені допоможеш, про це ніхто не дізнається…
- Що? Та нізащо!
- Міраі…
- Ні! Я не погоджусь на це і тобі не раджу!
- Гаразд… Я піду сама. Просто пильнуватимеш на вході…
- Це погана ідея… - Міраі вже занепокоїлась. Та з іншої сторони і заперечити не могла, бо якщо Намі щось задумала, то й сама це зробить, а відпустити її одну у лігво тієї відьми не дуже охота. – Дідько… Нехай буде по-твоєму, тільки ми повинні підготуватися, і прослідкувати, коли вона увечері покине бібліотеку.
- Дякую, Міраі. Я знала, що можу на тебе покладатися. От побачиш, воно того вартуватиме. Я впевнена, що знайду не один скелет у шафі рудоволосої…
Сяк-так минуло останнє заняття. Весь час Міраі була наче на голках. Їй геть не подобалась затія подруги, але суперечити Намі важко і якщо вона потрапить у біду, Міраі собі цього не простить. Отож, іншого виходу не було. Заспокоювала вона себе лише тим, що все відбудеться швидко і ніхто нічого й справді не помітить.
Кілька годин дівчата крутилися біля бібліотеки, вичікуючи Нору. Аж ось вона і справді покинула приміщення і спокійно попрямувала коридором у напрямку кабінету Хатае. Тільки-но вона зникла за рогом, Намі миттю кинулась всередину бібліотеки і зникла між стелажами. Міраі і собі зайшла всередину і прикрила двері, залишивши невеликий просвіт для спостереження.
- Тільки швидко! – кинула вона навздогін Намі.
За якусь хвилину та озвалась.
- Тут і справді якийсь таємний хід… - і дівчина відправилась його досліджувати. Стелаж із книгами відсувався убік і за ним відкривалась спіральна сходова клітка кудись униз. Ввімкнувши ліхтар, який прихопила із собою, Намі почала обережно спускатись. Пройшовши один повний оберт сходинами, дівчина опинилась у невеликій кімнаті, більше схожій на катівню. Тут на стінах висіло багато кайданів на масивних ланцюгах, а також кілька геть нових катан, дайтó та списів. Намі стало моторошно, та цікавість перемагала страх і вона пішла оглядати далі. У кожній стіні був прохід у інші кімнати, які, на відміну від цієї, були пустими. Приміщення освітлювались смолоскипами і складалось таке враження, що сюди досить часто хтось заходить. Оглянувши всі кімнати, Намі повернулась у ту, що схожа на катівню, і вирішила ще раз її оглянути. Вона задерла голову догори і помітила, що попід стелею висять кілька пустих залізних кліток. Ще раз роззирнувшись, дівчина зауважила на стіні якийсь чи то герб, чи що. Вона знову увімкнула ліхтар, щоб краще роздивитися, що там зображено, і підійшла ближче. Знаки здались їй дуже дивними. Вона потягнулась рукою, щоб згорнути із них товстий шар коричневої пилюки, як раптом в лічені секунди із пронизливим скрипом просто із землі навколо неї висунулись грати і утворили клітку, в полоні якої опинилась дівчина. Ще за мить просто із повітря з’явились металеві кайдани і повисли на її руках. Ланцюги від кайданів рухались самі по собі, наче ними управляла якась невидима сила, і, полетівши угору, перечепились там за якусь перекладину, підтягнувши Намі за руки у повітря так, що ногами вона ледве торкалась землі. Далі грати, що з’явились із підлоги, розпливлись у якусь магічну напівпрозору стіну із шипами, направленими на дівчину.
- А от і приманка… - почувся в’їдливий жіночий голос і в темряві запалали фіолетовим вогнем очі Нори.
- Відпусти мене! – відчайдушно викрикнула Намі і рудоволоса розреготалась. – Сенпай, нащо я тобі?
- Хм… а хто сказав, що мені потрібна ти? Ти вже зіграла свою роль у цій історії. А зараз я чекатиму на твою подружку…
- Вона не прийде! – твердо відповіла Намі.
- А-ха-ха! Ще й як прийде! За кілька секунд…
Почувши шум, а потім і голос Намі, що долинав із підвалу бібліотеки, Міраі, довго не думаючи, кинулась на допомогу. Серце шалено колотилося і дівчина зрозуміла, що її побоювання таки справдились й подруга потрапила в пастку, яку готувала Нора. За кілька секунд вона влетіла у ту кімнату і просто перед собою побачила Намі, оточену дивним фіолетовим світлом.
- Не підходь! – раптом викрикнула вона, коли Міраі імпульсивно підбігла до неї. – Не наближайся!
- Прекрасно! Просто чудово! – Нора зловтішно шкірилась, плескаючи у долоні. – Все, як я й планувала – ваша дурнувата цікавість привела вас просто в мої руки.