- Відпусти її! – пригрозила Міраі.
- Авжеж… ні! Свідків не варто так просто відпускати. А якщо спробуєш наблизитися до неї хоч на метр – ця магічна стіна розчавить її, як таргана!
- Тобі так просто це не минеться, відьмо! – та не встигла вона сказати це, як Нора вмить опинилась просто перед нею і, схопивши за горло своїми довгими кігтями, притисла Міраі до стіни, із якої висунулись металеві лещата і прикували її за руки.
Тим часом Ян відправився у кабінет брата, аби довідатися про те, як саме Міраі стала його нареченою. Він вірив тій версії, яку розповіла його студентка, але ніяк не міг зрозуміти, чому дядько три роки назад так жорстоко розлучив їх. Невже Вінсент обманув його тоді? Але нащо?
- Яне? Не чекав тебе побачити… проходь. – Хатае вкрай здивувався появі брата на порозі свого кабінету.
Кузен мовчки ввійшов. Вигляд у нього був занепокоєний і Хатае це трохи насторожило.
- Скажи, Хатае… Як ти познайомився із Міраі?
Той здивовано завмер. Якого це дідька він прийшов із такими дивними запитаннями? Та приховувати Хатае не мав що, отож спокійно посміхнувся.
- На розподілі. Майже два роки назад, коли вона вступила у Академію і потрапила до мене, як «особиста» студентка. А чому ти прийшов до мене із таким запитанням?
Ян мовчки дивився на брата. Саме це він і боявся почути. Те, що підтвердило слова Міраі і, схоже, Хатае його не обманював. Ось тут він остаточно заплутався і розгублено присів на стілець.
- Що…
- А коли вона стала твоєю нареченою? – перебив його Ян.
Хатае ще більше здивувався. Він не розумів, до чого веде кузен і це його трохи занепокоїло.
- Копаєшся в минулому? Для чого? Зараз вона й так твоя…
- Я дав тобі конкретне запитання! – огризнувся Ян.
- Гаразд, заспокойся… - він присів поряд із братом. – Відтоді, як Міраі стала моєю студенткою, пройшло всього кілька місяців і я зрозумів, що закохався у неї. Вона відповіла мені взаємністю. Я із самого початку знав про те, що вона вступила у Академію, рятуючись від нав’язаного батьками шлюбу із незнайомцем…
- Звідки?
- Від неї самої. А потім якось батько повідомив, що знайшов мені вигідну наречену і вартувало б із нею познайомитися. Я не перечив батькові і, коли ми приїхали до них, двері мені відчинила Міраі… Далі тим більше не було сенсу опиратися, адже ми уже були начебто закохані одне у одного…
Ян уважно слухав розповідь брата і розумів, що все це було безпрограшним планом дядька Вінсента.
- Але з’явилась Нора і що? Розвіяла твої примарні почуття? – з вуст Яна це звучало дещо насмішкувато.
- Ні. Я ж «паразит». Міраі умирала у мене на очах. Я не міг цього бачити, тому й відмовився від неї… - Хатае відповів так спокійно, що Яна це навіть трохи здивувало.
- Недавно ти сказав мені, що я надто довго женусь за однією жінкою…
- Я знав, що це ти тоді збив Міраі… Батько недавно мені про це розповів. Ти прийшов сюди по неї? – якось сумно запитав Хатае.
- Ні. Я й не здогадувався, що зустріну її тут… - Ян важко зітхнув і піднявся із стільця. – Тоді, після тієї аварії, я просив у Вінсента віддати її за мене. Та він сказав мені, що Міраі уже закохана… У тебе. Чому? Чому він так сказав, якщо ви зустрілись набагато пізніше?
Хатае розгублено дивився на брата.
- Чому б тобі не запитати у нього самого? До речі, він ще має бути тут…
- Що..?! Вінсент у Академії? – приголомшено перепитав Ян.
Ага… - байдуже відповів Хатае. – Йому потрібна була Нора, зараз він мав би бути у неї в бібліотеці…
На якусь мить Ян завмер. Та раптом різко вилетів із кабінету кузена і кинувся у бібліотеку. Але там не виявилось нікого. Він не знав, де шукати іще, як раптом помітив вхід у підземелля, звідки долинали якісь голоси…
- Ще раз щось пискнеш – і обидві опинитесь за межами власних тіл! Спершу вона, - Нора вказала на Намі, - а потім і ти! А ти ж не хочеш, щоб подружка постраждала? Ну звісно, не хочеш! То ж будь послушною… - очі її засяяли ще сильніше, - і приготуйся віддати мені свою магію!
- А не вдавишся? – на вході у підземелля стояв грізний Ян.
- Яне… - з полегшенням прошепотіла Міраі.
Він довго не вагався і одним магічним рухом руки відкинув рудоволосу і ударив об протилежну стіну.
- Якого біса… ти знову мені заважаєш?! – прошипіла Нора, плюнувшись кров’ю.
- Здається, я тебе попередив – уб’ю, якщо ще раз наблизишся до Міраі. А я не жартував. Ти настільки смілива чи просто дурна, що вирішила кинути мені виклик?