- Я так легко не здамся... Все-одно заберу і її магію… і твою…Байдуже, як, але я отримаю її! – Нора зібрала сили і її очі знову засяяли фіолетовим полум’ям. Раптом вона жбурнула у Яна згусток енергії. Він прикрився крилом, та це не захистило його повністю, і шматки світлового згустку пролетіли наскрізь і поранили його. Ян, похитнувшись, трохи відступився. Тим часом Міраі спробувала вивільнитися від лещат. Її очі теж засяяли. Вона намагалась контролювати те світло і від прикладених зусиль підвіска, подарована Екторіною, засяяла у відповідь. Ян помітив це і здивовано глянув на дівчину.
- Обережно! – вигукнула Міраі – Нора, скориставшись тим, що Ян відволікся, ударила його ще раз. Він важко обіперся на стіну, прикриваючи поранену руку. Та, зосередившись, змахнув крилом і сильним поштовхом знову ударив її об стіну. Цього разу рудоволоса добряче стукнулась головою об виступ у стіні і ледь не знепритомніла. Від цього магічна стіна, що оточувала Намі, розсіялась, проте кайдани не зникли. Міраі, розгнівавшись, зібрала останні сили і змусила лещата, якими була прикована за руки до стіни, розсипатись у порох. Вона підбігла до Намі і спробувала звільнити її. Та цього у неї не вийшло. Все, що вона змогла зробити, це лише ослабити ланцюги, і подруга упала на землю.
- Я отримаю її… цю магію… - ледь прохрипіла Нора і насилу підвелась. Зібравши останню магію, ще раз накинулась на Яна, знову поранивши його, та не втрималась і знесилено упала на коліна.
- Все? – гнівно запитав Ян і Нора, підвівши голову, побачила перед очима лезо катани. Однієї із тих, що висіли на стінах підземелля.
- Стривай… - вона налякано відсахнулась.
- Я вже достатньо від тебе почув! Ти ледь не убила мою студентку! Я готовий знести тобі голову за це! – вираз Янового обличчя ясно давав зрозуміти, що він анітрохи не жартує.
- Насправді… - важко видихнула Нора. – Твій ворог не я…
- Що..? – Ян на мить завагався.
- Майстер… це він полює на Магічний потенціал.
- Хто? – він не розумів, про кого говорить руда.
- Майстер… він твій…
Раптом почувся постріл і Нора, не договоривши, упала перед Яном, розплившись бурою калюжею крові. Сандервік приголомшено застиг.
- Ну ось і все, синку. Ти надто довго вагався – її треба було знищити із самого початку. – і з сусідньої кімнатки з’явився той світловолосий чоловік у костюмі. В одній руці він тримав свою тростину, а в іншій – револьвер.
- Дядьку? – вражено промовив Ян. – Але що ти тут робиш? І… - зненацька він зрозумів, що сталося.
- Яне… усе вже закінчилось. Більше нам ніхто не заважатиме… - говорив Вінсент, повільно підходячи.
- Ти… не дав їй договорити… - відступився Ян. Він одразу запідозрив, що дядько чимось пов’язаний із Норою.
- Яне, синку…
- Не підходь! – грізно попередив він, протягнувши уперед катану. – Вона діяла не сама… І ти не дав їй назвати ім’я того Майстра, накази якого вона виконувала…
- Той Майстер… - раптом озвалась Намі і Ян обернувся. – Це…
Тут Вінсент вистрелив дівчині у бік і та закричала від болю. Міраі злякано прикрила подругу. Ян розлютився і замахнувся шаблею, та дядько зупинив його, спрямувавши револьвер на Міраі, і той різко завмер.
- Тримайся… - Міраі із усіх сил нервово намагалась зупинити кров. – Все буде гаразд, Намі… - крізь сльози шепотіла вона.
- Чого ти хочеш? – обережно запитав його Ян.
Вінсент зробив задумливий вигляд і повільно протягнув.
- Не знаєш? То я скажу… - в’їдливо й жадібно скривився він. – Влади! ВЛА-А-АДИ! А для цього мені потрібна твоя неймовірна сила! І її теж! – глянувши на Міраі, його очі налились кров’ю.
- Ти не отримаєш її… - відрізав Ян.
- А ти не посмієш мені завадити! – просичав крізь зуби Вінсент. – Я шістнадцять років виношував цей прекрасний план! Вона, - він ткнув пістолетом на Нору, - мала мені в цьому допомогти, але її жадібність зіпсувала мені всі карти! Та я стільки часу витратив, готуючи тебе до цього, що не зможу відступити! Нізащо! І зараз ви двоє нарешті разом – Безкінечний магічний потенціал з’єднав свої половинки і…
- Якби я знав, що тобі так потрібна моя сила, я б без вагань віддав її тобі…Та ти відняв у мене Міраі, передавши своєму синові! Ти знав, що він убивця! Ти сам все зруйнував, Вінсенте!