- Так… тут я помилився. – криво погодився він. – Бо думав, що з’єднавши свої здібності із такими масштабними здібностями Міраі, які я помітив того дня у лікарні, він зможе стати досконалим магом за рахунок її енергії і все одразу опиниться у моїх руках. Та він лише витягував із неї таке безцінне життя. Але, коли я побачив, як взаємно сяють ваші очі… тоді, коли ти знайшов її у коридорі Академії… то зрозумів, що друга частина твоєї магії у неї. Ось чому ця дівчина така непроста. І то не Хатае мав бути, а саме ти, Яне! Ти мав стати повноцінним власником тієї магії! – дядько дивився на нього таким божевільним поглядом, що хлопець вже почав відчувати огиду до нього, попри те, що завжди любив, наче рідного батька.
Міраі лише приголомшено слухала цю страшну історію, затискуючи рану Намі, відчайдушно намагаючись зупинити кров.
- Який же ти… мерзенний… - зневажливо кинув Ян, перекосивши рот.
- Замовкни!!! – проревів Вінсент. – Усіма своїми вміннями ти завдячуєш тільки мені!!! Твій батько ні на що не годився! Ані він, ані його безтолкова дружина!
- Не смій… не смій паплюжити імена моїх батьків! Ти – убивця! – Ян так, розізлився, що заледве стримував свою шалену лють і, якби Вінсент не спрямовував свого пістолета на Міраі, просто пошматував би його на куски. І справді, у стані такого гніву важко контролювати магію – простої зброї може бути цілком достатньо…
Тим часом Хатае розгублено намагався зрозуміти, про що говорив Ян. Вінсент із самого початку спланував одружити його із Міраі, відмовивши Янові? Дивно… Адже Вінсент явно був більше відданий племінникові, аніж рідному синові. Так чому ж раптом передумав..? Причина тут точно не в тій аварії… І Хатае це ніяк не давало спокою. У роздумах він вийшов із кабінету і мимовільно попрямував в бік бібліотеки. У коридорі він зустрів Ширао.
- Хатае… - директор помітила його занепокоєний вигляд. – Щось сталося?
- Ні… - байдуже буркнув він, навіть не глянувши на неї. Ширао це трохи здивувало.
- А… де Ян? Ти не бачив його? Ніяк не можу знайти…
- Ні…
«Та що з ним таке..?!» - розгубилась директор, запідозривши щось недобре. За якусь мить Хатае зник за дверима бібліотеки. Ширао і собі відправилась вслід, вирішивши прослідкувати.
- Так треба було, Яне… Вони лише заважа…
Та в цей момент з’явився Хатае і… закам’янів.
- Норо… - ледь спромігся вимовити. Побачивши нерухоме тіло коханої у темній калюжі крові, він нажахано глянув на зброю у руках батька. – Що… що ти наробив?! – викрикнув він у розпачі.
Постріл…
І Хатае упав мертвим.
Вінсент вцілив йому просто у голову…
- Ні-і!!! Виродок… – прохрипів Ян, і, замахнувся катаною. Вінсент, викинувши зброю, в якій було замало набоїв, у свою чергу протягнув уперед руку, збираючи свою магію. Та раптом тіло його дядька проткнули світлові списи, випущені Ширао і намертво загрузли у стіну. Вона понуро стояла у дверях. Достатньо було одного погляду на все, що відбувалося, аби прийняти миттєве рішення.
- Я… зробила це замість тебе… Твої руки, Яне… мають бути чистими. – монотонно, але із розпачем у голосі прошепотіла Ширао.
Не витримавши, Ян упав на коліна там, де стояв.
- Навіщо… здалась така магія, якщо вона… не здатна врятувати життя..? – він гірко схилив голову, вдивляючись у закривавлену підлогу.
За секунду з’явився Аято і розгублено кинувся до своєї студентки, миттю звільнивши її від кайданів і зник, забравши дівчину із собою. Ширао нерухомо дивилась на тіла Нори та Хатае, заледве усвідомлюючи, що тут відбулося.
- Я вірив йому… стільки років… Людині, яка убила моїх батьків. І, навіть, власного сина. Господи… Усі вони загинули просто ні за що… - зненацька Ян піднявся і уже мовчки підійшов до Міраі, допомагаючи їй піднятися. Дівчина була настільки шокована, що аж тремтіла вся. Ноги не слухались і, якби не він, так і не змогла б встати з місця.
- Ти не винен у цьому… - відповіла Ширао. – Вінсент отримав те, на що заслуговував. І Нора теж…
- А Хатае?! – злісно озвався Ян. – Загинути від рук рідного батька! Він заслуговував такої смерті? Скажи мені, Ширао?
- Ні… - з очей директора покотились сльози. – Ідіть… Ну? Геть уже звідси!!! – несамовито прокричала Ширао. Ян мовчки вдивлявся у її обличчя кілька секунд, а потім схопив Міраі за руку і швидко попрямував геть. Ширао лише знесилено обіперлась на стіну і, ридаючи, сповзла додолу…
Ніхто так і не дізнався, куди після цього зникли руда бібліотекарка, срібноволосий викладач, доктор Ян і його студентка. Через десять днів посаду директора Академії зайняв професор Хімура, а криваву бібліотеку просто закрили, перенісши усі підручники у інше місце…