Аліна Борисюк
(Ellin Scotch)
«Сандервік: Чисте сяйво.
Книга третя»
Глава перша
Данія
Е́ресунн – протока, що розділяє Швецію та один із данських островів Зеландію, і відкриває вихід із Європи у Атлантичний океан через Північне море. На лівому березі Ересунн розіслалось невелике данське містечко-порт Хе́льсінгер, або ж Ельсіно́р на британський манер, відоме тим, що в ньому відбувались події шекспірівського «Га́млета, принца данського». Саме ж місто знаходиться північніше Копенга́гена на сорок хвилин їзди. Якщо прямувати із Хельсінгера в Го́рнбек залізничним шляхом Хе́йструп, проїжджаючи однойменний мішаний ліс, то можна побачити вдалині однієї мальовничої галявини гострі верхівки Університету Магії. Саме туди й відправився із Англії Со́рен.
До Хельсінгера він добирався на кораблі із Мі́длсбро, всю дорогу задумано спостерігаючи хвилі Північного моря. Дорога в Сорена зайняла багато часу, та він на це й розраховував, адже подумати йому було про що. Раніше він і гадки не мав, що ненависть до брата обернеться йому зовсім несподіваною стороною. Його зрадив Ю́го, найближчий його друг із самого дитинства. Краще б на його місці був Дат… В Університеті Сорен уже провчився два роки, та майже нічого кращого за те, що він вже знав, не почерпнув із того навчання. Та й набридло воно йому, тож третій і останній рік він не довчився, покинувши Університет, і Юго влаштував його в Академію в Англії наглядачем. Зрештою, він хотів бути саме там і не будь-де інакше. Навіть, якщо просто пересортовувати в бібліотеці книжки.
Та лише зараз Сорен розумів, яким же дурнем він був усе життя. Він ненавидів брата, коли той міг би стати йому найнепереможнішим союзником. А ще в Дортеруса можна було багато чого навчитися, та зараз Сорен навіть не насмілювався взагалі його про щось просити. Про будь-яку допомогу. Якби не септора, яку так достеменно освоїв Дат, зараз уся Академія і особливо магія роду Са́ндервіків скотилась би в пекло просто в руки Мо́ртена. А самі вони узагалі б перестали існувати, як маги, та й то ще в кращому випадку. Простою людиною Сорен себе не уявляв. Що би він робив? Тай із Безодні він би вже навряд чи повернувся. Так і залишився б там, в примусовому чистилищі для невинних душ.
Поки він гаяв дорогоцінний час, слухаючи Юго, До́ртерус із Но́рою знайшов вхід у Безодню, встиг її добряче роздивитися, а руда ще й його батьків там знайшла і вивела на світ. Більше того – в Безодні Дортерус, не маючи змоги й звуку з себе видушити, змусив говорити й рухатись кам’яні статуї! Так, Сорену таки ще дуже далеко до брата…
Після тих тяжких подій холодною весною Сорен не міг знайти собі місця ціле літо. Він довго не міг вирішити, продовжити навчання в Університеті, чи ні. Постійно бути наглядачем в Академії йому теж уже набридло. Йому хотілося бути корисним, стати хоча б викладачем. Та для цього потрібно було таки закінчити три роки навчання в Університеті в Данії, що йому не дуже то й хотілося. А ще – освоїти септору. Та як це зробити, Сорен не знав. Його гордість не дозволяла просити про це Дортеруса. Та й не тільки гордість – він просто не мав на це права після всього, що наробив. От і зараз – він нікому навіть не сказав, куди наміряється зникнути, лише написав коротку записку і залишив її Лілліан.
Поновити навчання в Університеті після тривалої паузи йому допоміг радник ректора Хі́лберт Мо́рріс, двоюрідний брат тітки Есс, який привітною посмішкою зустрів Сорена в порту Хельсінгера. До Університету дорога зайняла хвилин з п'ятнадцять по Норд-стра́ндвей та ще з сім дорогою Бьоссеме́йєрде. Біля озера Ко́бердам вона повертала десь на півтори милі в ліс, де серед густих грабів і тоненьких берізок височів надійно прихований від людського ока Університет. Всю Бьоссемейєрде вони минали мальовничі будиночки, більше схожі на невеликі фермерські обійстя.
- Що за люди тут живуть? – здивовано запитав Сорен. Коли раніше він навчався в Університеті, доводилось їздити іншою дорогою, через ліс. – Вони знають про Університет?
Хілберт посміхнувся. Він завжди говорив не зразу, напевне, ретельно обдумував, що і як сказати.
- Ти тут вперше? – в свою чергу здивовано перепитав він і, не дочекавшись відповіді, продовжив. – Так, знають. В деяких будинках живуть маги, яким набридло чаклувати. Сорене, а чому ти вирішив так довго подорожувати до Університету?