- Ну, Юі ж не налякало. А ти перед нею одразу її зняв. – байдуже відповів той.
- Я із самого початку їй не подобався, як чоловік. То ж не приплітай сюди Юі. Це так само, як і Ліллі чи тітка Есс.
- Ти надто примітивно мислиш на рахунок цього, Сорене. – Дат звів суворий погляд на нього. – По-справжньому люди закохуються в душі, а не в обличчя. Якщо в твоїй душі немає таких шрамів, як на обличчі, то все в порядку, чи не так?
Сорен промовчав. Йому не було чим заперечити.
- Тим не менше, мені це не потрібно. – буркнув він.
- Ніколи не знаєш, коли раптом стане потрібно. – розважливо мовив Дортерус і витягнув з-під мантії ще купу аркушів. Їх би вистачило іще на одну книгу.
- Якого дідька?! – роздратовано вигукнув Сорен. – Тільки не кажи, що й це ще не все!
- Здається, все. Ну що, почнемо?
Дортерус підійшов до столу, де залишив книги і взяв одну із них. Те, що колись було обкладинкою, виглядало й справді неначе лахміття – шматок чиєїсь шкіри, подекуди ще з залишками шерсті, витертий, подертий і засмальцьований. Звісно, назви тут давно вже не було видно, а, може, її й взагалі не було.
- Яка у тебе спеціалізація? – ніби між іншим запитав Дортерус.
- Енергетична магія. Знищення, відродження та перетворення.
- Хм, чудовий вибір. – вдоволено відповів той. – Та якщо б були заклинання, з септорою було б простіше.
Він відкрив книгу і перегорнув кілька сторінок. Уся вона була списана дрібненькими символами і слова, що складалися із них, Сорен узагалі не розумів. Це було щось ніяк не схоже на латину, змішану з англо-саксонською і данською. Просто набір символів. Добре, що хоч їх він упізнавав – латиниця.
- Це, - пояснив Дат, - збірник заклинань. Та не всіх, лише найголовніших.
Сорен дивився на книжку із роззявленим ротом і насупленими бровами. Його лякали її розміри і усвідомлення, що це все потрібно буде вивчити напам’ять.
- Боже правий! Я маю це все знати достеменно?
- Ні. – відповів Дортерус і Соренові на мить полегшало. – Тобто не тільки це, ще ось це. – він показав на другу книжку, таку ж саму величезну і товстелезну, й Соренові забракло повітря. – Перша – збірник важливих заклинань, що можуть впливати на час, простір і живу енергію, тобто на життя в будь-якому прояві. Другий – заборонені заклинання. Мені не довелось використовувати жодного з них, проте знати їх треба обов’язково.
- Нащо? Їх і так не можна використовувати.
- Ти ніколи не знаєш, чи зустрінеш кого, хто теж знатиме їх і йому вистачить сміливості використати їх проти тебе. Готовим треба бути до всього.
Він відклав ті дві книги і витягнув із купи третю. Її обкладинка виглядала краще, ніж в попередніх, і на ній навіть можна було розгледіти золотисті тиснені візерунки.
- Це – словник. Тут приблизно чотирнадцять тисяч дев’ятсот слів, перекладених англійською. Це найперша книга, яку тобі доведеться вивчити літера в літеру. Слова прості, кожне з семи букв.
- Прості?! – здивуванню Сорена не було меж. – Прості, Да́те, сполучники, а це – чортзна що!
Дортерус засміявся. Його навіть трохи дивувала розгубленість брата. Та раптом він посуворішав.
- У тебе десять днів, щоб їх вивчити.
- Скіль…?! Ти геть з глузду з’їхав?! – Сорен аж кипів.
- Десять днів. І ні годиною більше. Я знаю тебе, наполегливості тобі не позичати. Я навідуватимусь до тебе кожного вечора, щоб перевірити ті слова, які ти мав вивчити за день. Кожного наступного ти будеш повторювати мені всі попередні і розповідати нові вивчені. А тепер – за роботу! – Дортерус розвернувся і зібрався геть.
- Деспот!!! – вигукнув йому вслід Сорен. – Хай тобі грець… Будь ти проклятий…
- От як вивчиш усе – зможеш мене проклясти. – хихикнув Дортерус і зник.
Глава четверта
Строгий наставник
Вивчення майже п’ятнадцяти тисяч слів дались Соренові важко. Багато з них означали не просто якісь слова, а цілі пояснення чи то конкретні дії, що важко було описати одним словом. Спочатку він злився на все це, зокрема на те, що в його голові приблизно півтори тисячі на день ніяк не поміщалось. Після кількаразового повторення вони ставали для нього всі одинакові, плутались в голові. Цьому сприяло ще й те, що всі вони однаково складались із семи літер. Було багато слів, які означали якісь стани людини, її душі або й самої магії. Для цього йому потрібні були додаткові пояснення, адже той, хто їх перекладав англійською і писав їхні означення, володів, очевидно, небагатою фантазією й словниковим запасом. Та, зрештою, Сорена приємно здивувало те, що Дортерус сам приніс цю купу із септорою і змусив її вивчати. А ще те, що брат якось дуже просто й швидко пробачив йому все, що було до появи в Академії Мортена востаннє.