Тих десять днів пройшли пекельно. Дортерус витискав із нього всі соки, провіряючи слова не в такому порядку, як Сорен їх завчив, а хаотично. Це ускладнювало ситуацію і Сорен неабияк дратувався. Та він ще не знав, що справжнє пекло було попереду, коли довелось вивчати заклинання. Сорен проклинав том із забороненими заклинаннями – використовувати їх не можна, але знати треба. Безглузда трата часу! Далі Дортерус витягнув із купи книг одну, де були приведені рецепти і способи приготування всякого сильнодіючого зілля до деяких заклинань. Впереміш із цим нарешті почалась довгоочікувана практика і найпершою потерпала від усього цього Дортерусова лабораторія на балконі, а потім і сам Сорен із Датом. Одного разу він ледь не спалив братів кабінет, іншого через невдале зілля він перемістився бозна куди, на якийсь дикий край світу та ще й потрапив в часову петлю і ледве зміг повернутися додому. Добре, що Дортерус не відпускав його самого, інакше Сорен і справді не знайшов би шлях назад. Та успіхи молодшого Сандервіка стрімко зростали і обоє цим були неабияк задоволені.
Одного разу за велінням Дортеруса, склавши чергове заклинання, хлопці перемістилися на якусь невелику галявину у лісі неподалік Академії. Була вже пізня осінь і ночі видавались трохи морозними. Вдень з’являлось ненадовго сонце і трохи прогрівало повітря, та цього було замало, щоб зігрітися.
- Ну, Сорене, тепер можеш мені помститися за важке вивчення септори. Дозволяю випробувати все на собі. – і Дортерус приготувався до нападу.
Той розгублено дивився на брата і раптом його здивування змінилось самовдоволеною посмішкою.
- Нариваєшся на зламаний ніс? – хмикнув він. – В Університеті одним із обов’язкових напрямків було бойове мистецтво. Це було дуже важко, та я не пас задніх.
- Ти не один там навчався, Сорене, не будь таким пихатим. – засміявся Дортерус. – Я готовий. А ти?
- Ти й справді нариваєшся! – Сорен навіть трохи розсердився і метнув у нього згусток світла. Дортерус повільно ухилився від нього. – А ще моя спеціальність дозволяє мені керувати всіма видами енергії.
- Ну то покажи, що ти вмієш. – він заклав руки за спину і спокійнісінько очікував.
Сорен розсердився трохи більше. І що це взагалі було? Кепкування з нього? Він спробував напасти на брата, зник і миттю з’явився у нього за спиною.
- Дуже добре! – в захваті вигукнув Дат, так само легко ухилившись, як і першого разу. – А тепер використовуй заклинання!
- Stáenk! – вигукнув Сорен і метнув у Дортеруса повітряний сплеск. Нарешті йому вдалось зачепити брата, але той прикрився рукою і кинув удар у відповідь, відштовхнувши Сорена так, що він упав. Проте швидко скочив на ноги і знову завдав удару.
- Тепер захист! – скомандував Дортерус і поцілив у Сорена напівпрозорими пір’їнами зі свого крила, гострими, неначе леза бритви. Брат успішно відбився від них магічним щитом.
- Míseraz asurátt lígrist áqwezah kollúns omfígre amertéd! – очі Дортеруса засяяли і під Сореном з’явився магічний круг, що перекинув його в якусь пустелю.
- Це вже погані жарти, Дате… - він навіть трохи занепокоївся. Використавши й собі заклинання на септорі, чомусь опинитися знову на тій галяві він не зміг. Це вже справді стало проблемою. – Дідько! І як же мені повернутися?
Фактично, Сорен нікуди й не зник. Він був там само за кілька кроків від Дортеруса, лише бачив усе навколо як пустелю. Старший розхихотівся і Сорен почув його сміх.
- Глузуєш з мене, паскуднику?! Стривай-но, як виберусь, отримаєш на горіхи!
- Ну ж бо, Сорене, чого застряг? Тобі там не жарко? – сміявся Дат.
- Не зли мене!
Якимось чином Сорен вибрався із цього замкнутого уявного простору і з’явився просто перед братом, штовхнув його сконцентрованою хмарою енергії в невеликий рів, що колись був струмком, а тепер там ховалась під листям затхла багнюка.
- Все, годі… - сміявся Дортерус і аж захекався. – Допоможи підвестись, я, здається, застряг.
Нічого не підозрюючи, Сорен підійшов і протягнув руку. Тільки-но ухопивши її, Дортерус кинув і його в багнюку, а сам швидко піднявся і, відійшовши на безпечну відстань, ще більше розреготався.
Сорен безсило розлігся у тому рівчаку.