Безперечно, це навіювало ностальгію. Вже вдруге зима прикривала всю нечистоту, відколи не стало Юго. Раніше зи́ми тут не були такими сніжними, взагалі кілька останніх років важко було дочекатися снігу, й Екторіні здавалося, що вони стали розсипатися інієм із волосся її сина. Вона любила цю пору, холоднечу, якої не відчувало її серце. Зима приховувала все під собою, мов теплим пухом прикривала всі нерівності, всі недоліки скверного світу. Все, і сірі спогади теж.
Сьогоднішній ранок не передбачав ніяких неприємностей. Всю ніч Академію притрушувало пухнастим снігом й над ранок нарешті хурделиця трохи вщухла, та снігопад не припинився. Крислаті сніжинки тихо опускались на будівлю, дерева, поодиноких студентів, що сновигали то тут, то там, мабуть, повертаючись від своїх викладачів із якимись книгами. Екторіна сиділа собі спокійно в м’якому кріслі перед потріскуючим каміном і серйозно розмишляла на рахунок Лілліан. Після всього що сталося вона відчувала огиду до обох дочок Мортена. Подумати тільки – він зрадив їй із якоюсь японкою! А вона ж його так кохала… Ще й неабияк зрадив, очевидно він був закоханий в матір Юі. Інакше вона б не успадкувала такі сильні магічні здібності. Цікаво, чи була й ця Евелін теж магом? Зрештою, Есс подумала й про те, що її діти теж були народжені в любові. Принаймні, Юго точно, адже його очі на превелике диво сяяли чистим сяйвом, хоч він і перейшов на бік темряви. А Ліллі… її улюблена донечка виявилась й не людиною зовсім.
«Прокляте дівчисько!» - гадала собі вона про Юі. Адже все сталося саме через неї… Якби Лілліан не захищала її, Юго, можливо, залишився б живий. Та зараз пізно щось повернути назад… Вона це розуміла, та все-одно не могла прийняти ані Лілліан, ані, тим більше, Юі. Хоч всяко намагалась цього не показувати. І серце матері краялось від болю.
- Ліллі, з тобою все гаразд? – в її кабінет несподівано ввійшла Юі. – Виглядаєш якоюсь засмученою.
Дівчина стояла перед вікном і задумливо мружилась, спостерігаючи лапатий сніг. Передчуття у неї були погані. Неначе щось мало відбутися.
- Не знаю, сестро… - озвалась вона, не обертаючись. – Мене непокоїть мама. Вона якось холодно почала ставитись до мене після того випадку із батьком.
Юі й собі підійшла і стала поруч неї.
- Гадаю, - продовжила Ліллі, - вона ненавидить мене через те, що я ілюзія. І через смерть Юго.
Юі лише здивовано поглянула на сестру.
- Не кажи так. Вона все-одно твоя мати, як вона може тебе ненавидіти? Зрештою, навіть якщо ти не зовсім людина, вона народила тебе і виростила. І ти ніколи не була на боці зла, то ж… Швидше леді Екторіна ненавидить саме мене. Якщо Мортен їй зрадив із моєю матір’ю… До того ж у мене сильні здібності, успадковані від нього. Так каже Дортерус.
Тут Ліллі й собі перевела здивований погляд на Юі. Та сказати їй було нічого і вона промовчала. Врешті-решт, Юі була права. Вона й справді стала сильною і вправною за той рік.
- Не хвилюйся. – за деякий час озвалась Юі. – Ніщо не змінить того, що ми сестри, правда? – і посміхнулась.
Лілліан й собі втішилась.
- Ага. - вже спокійніше озвалась вона, обійнявши Юі. – Дякую…
А Есс усе думала й думала, і тривога її щосекунди зростала. І не даремно – близько десятої ранку в її кабінет ввірвався папірець. Екторіна схвильовано схопила його і швидко пробігла очима по тексту. Нараз вона зім’яла той папірець і жбурнула у вогонь. Це неминуче мало статися, і от час настав…
За якихось кілька хвилин вона викликала у директорський кабінет усіх Сандервіків, Лілліан та Юі.
- Що сталося? – занепокоєно озвалась Лілліан, допитливо поглядаючи на матір. Екторіна якусь мить вгамовувала неспокій, а потім тихо озвалась.
- Усі так боялись цього дня… - вона зітхнула.
- Тітко Есс, тільки не кажіть, що… - перебив її Дортерус.
- Саме так. За кілька годин сюди з’являться Маги Рунде Ваелсе. Лілліан, підготуєш круглу залу.
- Що? Якого біса? – Сорен розгублено дивився то на тітку, то на Лілліан, обличчя якої гнівно перемінилось. Та раптом він здогадався, в чому справа.
- Еріан… - сердито прошипіла Ліллі. – Для чого було так запевняти усіх, що він нічого не збирається розповідати Моріусу, якщо таки зробив це?!
Ян глибоко замислився. Дортерус, глянувши на спохмурніле батькове обличчя, чомусь подумав про те, що то не Еріан вибовкав усе. Навряд чи він би надумався розповісти аж через рік після свого візиту.