- Що ж, Есс… Не з добрими вістями вони прийдуть. – похмуро мовив Ян. – Хитро придумали – вирішили заявитись, не попередивши…
- Аби не дати часу на підготовку. – тихо додала Міраі. – Це й справді погано.
Екторіна мовчала. Передати управління Академією немає кому і це означало, що Рунде Ваелсе встановлять тут свій контроль. Все б нічого, але наслідники директорської посади в Академії є лише у Ебергів. І це й справді було геть невтішно, адже Екторіна знала, що чекати добра від дітей Моріуса та Ларса, як снігу влітку.
За годину уже всі зібрались у круглій залі, що раніше слугувала внутрішнім подвір’ям Академії, в очікування магів із Данського управління магією. Довго вони не змусили чекати на себе, і ось в залу ввійшов Еріан і став поруч входу. Слідом за ним ввійшла його мати, Феланда, така ж срібноволоса, як і він, за нею поважною ходою неначе вплив товстуватий Моріус, потім – Шира́о Мізу́, за нею – радник ректора Університету Хілберт Морріс, двоюрідний кузен Екторіни; Да́гвін Йе́весс, директор Академії Магії у Норвегії та Рунн Лі́сманн, директор Академії Магії у Австрії. Усі вони були одягнені в мантії – Еріан у світлу, як і тоді; Феланда в темну оксамитову, як у Моріуса, лише без орнаментів внизу; Ширао у темно-сіру, майже чорну; кузен Екторіни, австрієць та норвежець – теж у сріблясті. І останнім в залу ввійшов… Флам.
Сказати, що його поява здивувала Лілліан, Юі та Сорена – нічого не сказати. Екторіна, мабуть, теж здивувалась, проте не подала вигляду, лише Дортерус цього й очікував, коли гадав, що то не Еріан вибовкав про управління Академією в Англії, і гнівно звів брови.
- Вітаю, Екторіно. – байдуже мовив Моріус трохи писклявим голосом. Він виглядав надто поважно, щоб відображати на своєму округлому обличчі хоч найменшу привітність; з коротким рідким сивим волоссям на голові і трохи рудуватою бородою, в довжелезній мантії кольору стиглого бордо із оксамиту, розшитою внизу сріблом та позолотою. Тонкої ювелірної роботи застібка на його мантії була інкрустована двома рубінами приблизно по чотири карати кожен. Моріус допитливо прищурився, оглянувши Юі, неначе прицінювався до діаманту, а потім дещо зверхньо прицмокнув, піднявши брови, і перевів погляд на Есс.
- Рада вас усіх тут бачити. – Екторіна злегка покірно схилила голову перед Магами і посміхнулась.
- Здається, ця акація цвіте круглий рік. Дивовижно. – так само байдуже проскрипів Моріус.
Тут Лілліан змахнула рукою і квітник із акацією став помалу опускатися, утворюючи в підлозі заглибину, і, коли стала виднітися лише верхівка крони деревця, навколо нього вона підняла із-під землі білий мармуровий круглий стіл із викарбуваними на ньому візерунками й гербами Академії, оточений п’ятнадцятьма стільцями, кожен з яких був із такого ж білого мармуру з різьбленнями та зеленою високою спинкою із оксамиту й сидінням.
- Прошу. – так само люб’язно озвалась Екторіна.
Маги повільно порозсідались. Вільний стілець, що залишився справа від Лілліан, задоволено зайняв Еріан, зблиснувши їй своїми зміїними очима. Дівчина лише здивовано зміряла його поглядом і насторожено глянула на Флама, що сів майже навпроти неї.
- Отже, - сухо заговорив Моріус, - ми не будемо поширюватися про зникнення Мортена у Безодні та твого сина, Екторіно, та вони своє заслужили, я гадаю. Не варто було зазіхати на щось більше, ніж у них було, адже більше й годі було увірвати. Куди неприємніше те, що нам зовсім недавно стало відомо…
Екторіна спокійно і навіть якось байдуже слухала в’їдливі балачки дівера10, не зводячи із нього погляду.
- Підгадай-но нам, Екторіно, правила управління Академією в разі смерті директора. – в’їдливо додав Моріус і втупився в неї, очікуючи відповіді.
- Для чого це все, містере Еберг? – озвався Дагвін Йевесс. – Ми й так усі прекрасно знаємо їх, і вона теж, я не сумніваюсь у цьому. Скажіть нам інше - чому не Лілліан?
Екторіна мовчала. Нібито вони не знали, чому не Лілліан!
- Здається мені, - знову озвався Моріус, - не тільки Флам чув, як Мортен зізнався в тому, що Лілліан насправді не людина. Вона – ілюзія. Дуже досконала, та все ж.
Очевидно, ця новина стала несподіванкою не лише для Еріана. Майже всі інші Маги переглянулись між собою і здійняли легкий розгублений шум. Хлопець допитливо поглянув на Ліллі, та кузина лише понуро опустила голову, міцно стиснувши руки одна в одній. Моріус помітив її погляд і знову озвався:
- Вибач, Лілліан. Нічого особистого проти тебе не маю, та правила є правила. Й друга дочка Мортена, - Моріус перевів погляд на Юі, - теж до такої відповідальності не готова. Потрібно закінчити Університет… Хм, а й справді, все як ти казав, Фламе, – копія Юго.