Міраі та Ян занепокоєно переглянулись.
- Просто чудово. – буркнув під ніс Сорен, розлючено зблиснувши очима.
- Заспокойтесь усі. – Дортерус підійшов до Еріана і поклав руку йому на плече. – Не хвилюйся, все вгамується. Потрібно трохи часу. Зрештою, я радий хоча б тому, що Академією керуватиме не Флам.
Як тільки Юі вивела Лілліан із зали, Еріан озвався до нього.
- Саме тому я й сказав, щоб дозволили мені керувати цією Академією. Кілька днів тому із Безодні з’явився Флам, наробивши в Університеті справжнього шуму. Він гадав, що місце директора зайняла Лілліан й розповів про це Моріусу. От я й подумав, що варто щось зробити, адже таки ніхто із вас не захоче бачити тут Флама.
- Усе гаразд. – заспокоїв його Дортерус. – Ти все правильно зробив.
Глава шоста
Співпраця
Ввечері Екторіна сповістила, що не бажає більше затримуватися в цій Академії. Ця звістка остаточно добила Лілліан і занепокоїла старших Сандервіків. Порадившись, Міраі вирішила, що покине Академію разом із нею. Вона пояснила, що Екторіні потрібно заспокоїтися, пережити все це і хтось повинен бути поруч із нею. Зрештою, Ян вирішив залишитись на деякий час, аби проконтролювати все, особливо Еріанове перебування на посаді директора, проте відсторонився від проведення занять і зайняв посаду академічного лікаря у медпункті, що розміщувався тепер у четвертому відокремленому кабінеті.
Наступного дня із самого ранку центральний кабінет опустів. Перед тим Екторіна повідомила Еріана, щоб він його зайняв. Адже третій кабінет – кабінет директора і так повинно бути. Хлопець не став дуже переоблаштовувати його на свій лад – у тітки Есс усе було акуратно розставлено і нічого зайвого. До того ж – ніяких жіночих речей в ньому не залишилось.
Трохи освоївшись, Еріан вирішив навідати Ліллі, яку він так і не бачив від учора. Обдумавши все, що він збирався їй сказати, попрямував у бік її кабінету. Ще раз обдумавши все перед дверима, постукав. Тиша… Постукав ще раз і нарешті Лілліан відчинила. Побачивши перед собою Еріана, одразу ж гнівно зачинила їх назад, сердито гримнувши. Еріан знесилено сперся кулаком об двері.
- Ліллі… впусти мене.
Та у відповідь не почув нічого.
- Якщо не хочеш впустити, то хоча б вийди. Я мушу з тобою поговорити.
- Забирайся! – почулося у відповідь.
- Не-а. – посміхнувся сам собі Еріан. – Годі тобі, ти ж не маленька. Скільки можна ховатися?
За якусь хвильку двері повільно прочинились і Еріан ввійшов, одразу розглянувши кабінет Ліллі. Та детально роздивитись його у нього б не вийшло, адже там було темно, майже як у Сорена. Усі вікна Лілліан заслонила шторами й денне світло сюди практично не потрапляло. Всі речі в кабінеті Лілліан були акуратно поскладані і навколо було багато книг. Дуже багато книг. Справа розміщувались дерев’яні сходи, що вели на другий поверх. Просто під тими сходами було безліч полиць із книгами і поруч два величезні стелажі і письмовий стіл. Посередині в стіні навпроти розміщувався камін, що горів яскравим полум’ям і трохи освітлював кімнату. Зліва кімнату відділяла напівпрозора стіна із шматків товстого скла, де була, імовірно, кухня, а перед тією стіною стелаж із численними рослинами у горщиках і одразу біля входу м’який низький диван і журнальний столик та кілька стільців. Усе виглядало надто похмуро, як для Лілліан, або ж атмосфера в її будинку просто увібрала в себе негативний настрій дівчини.
- Чого тебе принесло? – понуро озвалась Лілліан, спершись на стіл і заклавши руки.
Еріан, роздивившись кімнату, змахнув рукою, миттю порозсувавши всі занавіски, і Лілліан аж затулилась рукою від яскравого денного світла. Він повернувся до неї і зблиснув очима. В кабінеті було так тепло, що він вирішив зняти мантію і недбало жбурнув її на підлогу біля каміну.
- Від тебе буде дуже мало користі, якщо так і сидітимеш тут в сутінках і шкодуватимеш себе. – жваво відповів їй кузен і всівся на стілець. – Ти потрібна мені в Академії.
- І для чого ж? – байдуже поцікавилась Ліллі. – Що, не можеш впоратися із обов’язками?
- Без тебе не можу. – посміхнувся він. – Ну ж бо, Ліллі, годі дуріти. Без тебе Академію чекає занепад. Ти їй потрібна.
- Спочатку відібрав її у мене, а тепер насміхатися прийшов? – прошипіла вона.
Еріан здивовано витріщився на сестру, а потім захихотів.