- Присядь на хвильку. – наказав Еріан, коли вони ввійшли в директорський кабінет.
Лілліан роззирнулась. Вона не заходила сюди вже досить давно. І справді – все навколо встилав товстий шар пилюки. І чим же мама увесь цей час займалась? Складалося враження, ніби узагалі тут нічого не чіпала… Дівчина вже трохи занепокоєно оглядала кабінет, поки Еріан щось шукав у шафці біля входу. На столі були розкладені папері, які ще, напевне, Юго залишив. Його печатка, дорога ручка, подарована Мортеном, рукавиці… І, навіть, окуляри.
- Ось, - вивів її із роздумів Еріан і, лиш вона встигла обернутись, він розстебнув на її грудях мантію, швидко скинув її із неї і накинув на плечі іншу. – Це ж вона, чи не так? Мантія управляючої…
- Угу. – ніяково озвалась Лілліан. Їй не подобалось, що Еріан був так близько. Узагалі, не лише зараз. Він неначе навмисне приїхав сюди, щоб мозолити їй очі і дратувати. Вона не могла бачити ту його злегка скошену посмішку, неначе він кожного разу глузував із неї. Він забрав у неї Академію… І Лілліан відмовлялась розуміти те, що за правилами вона все-одно не могла нею управляти.
- Може, допоможеш мені навести тут лад? – серйозно розглянувши стурбоване обличчя Ліллі, запитав Еріан, і кузина якось здивовано зирнула на нього.
Спочатку їй хотілося навідріз відмовитися, та вона чомусь не змогла нічого сказати. Мабуть, підсвідомо вона хотіла тут залишитися, раптом, знайде якісь скелети у шафах… Хоча… якщо б вони були, то мама би вже давно їх заховала. Лілліан сумно зітхнула і ствердно кивнула головою.
Еріан сів у директорське крісло і став перевіряти шухляди столу. Всюди були недбало запхані різні папері. Еріан витягнув їх і став перебирати в руках. Лілліан вовтузилась біля однієї із шафок, складаючи книжки і так само недбало розкинені згортки із заклинаннями. Нічого особливого.
- Що у тебе? – байдуже запитала вона, щоб якось розсіяти тишу.
- Нічого такого. Звичайні папірці із звітами, списками груп… - прицінився до них Еріан. – Викладачів…
І раптом із тих паперів випало кілька аркушів, що були схожі на листи. Еріан швидко пробіг по них очима і аж на обличчі перемінився. Він хутко заховав їх на саме дно шухляди і зверху акуратно прикрив всіма іншими, склавши їх у один стос. Те, що він прочитав, дуже його занепокоїло, та Лілліан краще нічого ще не казати. Або, зрештою, взагалі не казати. Проте, дещо все-таки було варто перевірити просто зараз.
- Ліллі, - покликав ї Еріан, - у тебе є крила?
Вона здивовано обернулась на нього і трохи сердито звела брови.
- Авжеж є, що за дурні запит…
- Покажи. – перебив її директор.
Лілліан невдоволено стиснула губи і розправила свої крила.
- Сказала ж – є. Бачиш?
- Угу… - задумливо протягнув він і відкинувся на спинку крісла. – Дякую.
- Думав, у ілюзій не буває крил? – зневажливо докинула Лілліан, склавши крила, і Еріан допитливо глянув на неї.
- А що собою являють ілюзії? – запитав він у свою чергу.
Тут вона розгубилась. Ліллі не знала, як пояснити Еріанові, ким вона є насправді, бо й сама добре не усвідомлювала.
- Я… я й сама до кінця не знаю. – знітилась вона. – Те, що я не зовсім людина, й так ясно. Я – дух. Напевне… Та все ж, завзято навчаючись магії, я змогла створити собі людську сутність.
- Тобто зараз тебе можна назвати людиною? Ну, умовно. – уточнив хлопець.
- Дідько! – розізлилась Ліллі. – Я не знаю, ясно? Не знаю!
- Заспокойся. Просто обдумай і дай мені відповідь.
Лілліан злісно видихнула і трішечки заспокоїлась.
- Угх! Гаразд… Мабуть, можна… назвати мене майже людиною. За допомогою тієї сутності, що я собі змогла створити, я стала незалежною від творця, від Мортена. Усі ілюзії підвладні тому, хто їх створив, й він може ними керувати. А я – ні. Я сама по собі. – і після деякої паузи додала. – А нащо ти мене про це розпитуєш?
Еріан лиш посміхнувся, майстерно приховуючи за тією посмішкою щось, та що саме – Ліллі не могла збагнути.
- Просто хочу знати, хто ти.
- Я – твоя кузина. Цього достатньо.
- А-ха-ха! Цього дуже мало, Ліллі. – розсміявся Еріан і оглянувся у вікно, що виходило на головне подвір’я. Відвернувшись, він одразу спохмурнів. Здається, те, про що йшлося в листах, було щирою правдою…
Глава сьома
Хитрий план Мізу
Ширао сиділа в своєму кабінеті, обернувшись до вікна, й щось зосереджено гадала. Вона щойно повернулась із Англії, де якихось пару годин назад призначили нового директора. Не те, щоб вона мала щось проти Еріана Еберга, навпаки, проте вся ця ситуація не давала їй спокою. За хвильку в кабінет ввійшов Хатае.