- Мені треба було багато чого обдумати. Море мене заспокоювало. Та й взагалі іноді варто подорожувати, миттєва транспортація – це надто просто й часом нудно. – байдуже відповів той.
Хілберт задумався. Він сидів попереду на пасажирському сидінні, а на його білявому довгому волоссі миготіли сонячні промінці, що просочувались крізь верхівки дерев. Обличчям він був схожий на Екторіну, неначе брат-близнюк. Ще й волосся довге, благо, в хвіст завжди зав’язане. Водій авто взагалі скидався на манекена.
- Я владнав геть усе із продовженням твого навчання, тож проблем бути не мало б. – заговорив Хілберт знову. – Єдине – управління Університету дуже вже мене розпитувало, що й до чого, довелось лише знизувати плечима. Тож, можуть причепитися до тебе із питаннями. Не давай їм вилізти на голову.
- Про що вони розпитували? – уточнив Сорен.
- Про Мортена, Юго, Флама та Безодню. Їм наразі нічого не відомо, адже Флам так і не повернувся звідти, як і Мортен. Вони не знають правди узагалі: як було вбито Юго і що відбулося в Безодні. Та, по правді кажучи, гадаю, Мо́ріусу байдуже. Він не був із Мортеном в добрих стосунках. Так що, можеш вигадувати все, як тобі заманеться, адже правду їм краще не розповідати, а то мало що.
- Тобі варто було мене попередити, Хілберте, щоб я придумав байки заздалегідь. Зараз доведеться вигадувати все навмання.
- Ну, тобі принаймні не потрібно ще з кимось домовлятися про те, щоб говорити одне й те ж. – посміхнувся Хілберт.
Сорен мовчав. Він знову пригадував події в Безодні та зустріч із батьками. І як цій Норі вдалося їх там знайти? Сорена дратувало те, що в усіх цих подіях він не був головним героєм. Він не міг визначитись: заздрить він Дортерусові, чи захоплюється ним. І йому було соромно за те, що він не зрозумів одразу батькових настанов. Магія, яку йому потрібно було знайти – це його брат. Ось де вона ховається. Але… чому ж його очі все ще світяться фіолетовим, а не зеленкуватим чи біло-блакитним, як у інших?
«Murasáki…» - пригадав він захоплену посмішку Нори. І що це означало..? Він знав, чому його очі світились фіолетовим. Тому, що він, як і Нора, став на неправильний шлях. Та Сорен гадав, що виправив ситуацію хоч трохи – він мав убити Ліллі, натомість влучив у Юго. А, може, треба було в Мортена? Та зараз він не шкодував про те, що убив Юго. І про те, що скинув Флама в прірву. І Юі він не пустив у Безодню, а пішов замість неї сам. Нора була права – вона швидше за нього самого зрозуміла те, про що говорив Соренові Ян, хоч і не чула цього. Чого ж він сам був такий сліпий, попри те, що бачить здібності інших, просто й легко, без особливих зусиль..?
Сорен сердито зітхнув. Зараз він сподівався, що в Університеті його розум стане чистішим і все це трохи забудеться. Можливість заглибитися в посилене навчання магії його приваблювала, нарешті він зможе стати справжнім Сандервіком. От тільки септора… Де взагалі її дістати і як вивчити?
Хілберт лише зацікавлено поглядав на хлопця і вирішив знову його трохи відволікти.
- Ти знаєш, - почав він, - яким буде навчання на третьому курсі?
- Трохи. – буркнув Сорен. – А що?
- Потрібно буде відвідувати додатково головні факультативи. Вони обов’язкові для всіх. Шість основних спеціалізацій: транспортація (миттєве переміщення не лише власного тіла, але й інших людей і предметів), словесна магія, що включає в себе древньояпонські талісманні заклинання; зіллєваріння, енергетична магія (знищення, відродження та перетворення), ілюзія та бойові мистецтва.
- Бойові мистецтва? – здивовано перепитав Сорен.
- Так. В основному мистецтво оборони, щось на кшталт кунг-фу, японське фехтування ке́ндо на бамбукових мечах, стрільба з лука кюдо́, метання сюрике́нів1 та верхова їзда.
- А верхова їзда тут до чого?
- Просто. Для власного задоволення.
- А якщо я не люблю коней? – примхливо поцікавився Сорен і Хілберт захихотів.
- Можеш не відвідувати, верхова їзда – не обов’язкова із всього перерахованого. Та я б казав тобі спробувати. Іноді це чудово заспокоює.
Сорен насупився. От ще коней йому не вистачало і бойових мистецтв! Попри все це він хотів запитати Хілберта про септору, та не був впевнений, що той взагалі про неї щось знає. Це ж частково заборонена магія, тому хлопець вирішив поки що й не заїкатися про неї.
Нарешті авто в’їхало на Університетське подвір’я, і будівлі здались Сорену ще більш непривітними, ніж раніше. Безперечно, його маска неабияк пасувала цьому місцю. Гострі готичні шпилі на фоні блакитного неба, зрідка вкритого білими розтягнутими хмаринами, видавались майже чорними і різко пронизували простір. Сорен пригадав, як в похмурі дні Університет здавався закинутим місцем, де водяться привиди. Справді моторошне видовище, та в ясну погоду він був ще чорнішим і контрастнішим із небесною блакиттю. Університетські будівлі складали п’ять окремих навчальних корпусів, їдальню, два гуртожитки – чоловічий та жіночий, гуртожиток для викладачів, окремий корпус для проведення занять за основними спеціалізаціями і будівлі, де, імовірно, проводились заняття із бойових мистецтв. Усі будинки були сірі й похмурі, зведені в готичному стилі, з облупленою штукатуркою, яка ледь уловимо віддавала якимись візерунками й символами. Не тільки гострі шпилі башень впиралися в небо – такі ж гострі аркові склепіння безліччю квадратних колон підпирали стелю. Вікон в університеті було дуже багато, вони зводились від самої підлоги й так само впиралися гострими рамами в стелю. Вони були тут, напевне, найкрасивішими елементами архітектури – ковані тонкі перегородки між шибами створювали на підлозі в сонячну погоду химерні візерунки, що нагадували найперше квіткові геометричні мотиви. Підлога вся була встелена кам’яними плитами із схожими карбованими візерунками, що, складаючись одна до одної, малювали таке ж загадкове мереживо. Щоб побачити, що там було зображено між нервюрами2 зіркових зведень арок, треба було добряче задерти голову і зупинитися хоча б на півгодини. Де-не-де заклопотано сновигали студенти в чорних мантіях із сріблястими (в першокурсників), зеленуватими (в другокурсників) та пурпурними (в студентів третього навчального року) підкладками. Хлопець опустив голову і подумав про те, що він тут абсолютно нова людина. Студенти, із якими він разом вчився, давно вже закінчили навчання. Цікаво, що вони всі роблять зараз?