Хлопці привітно посміхнулись Соренові й він лиш скоса зирнув на них. Зрештою, їх імена він уже не запам’ятав.
- Сорен Сандервік. Я теж із Англії. – і пішов геть.
Хлопець попрямував у бібліотеку. До вечора він перенишпорив її всю, шукаючи щось нове й цікаве. Та майже нічого не привернуло його увагу. Лише якийсь старий і обшарпаний збірник із малюнками японських йокаїв, що на диво був написаний не японською чи англійською, а начебто німецькою чи то шведською – важко було розібрати, адже умлаутів3 там і там багато. І ще одну книгу, яка щось віддалено пояснювала про септору, а також там було приведено список заборонених заклинань, але жодного натяку на те, як їх застосовувати, адже заклинання септорою недостатньо було просто прочитати, його треба було задіяти. Як – в книзі ні слова. Сорена це роздратувало. Він майже всі надії покладав на те, що знайде щось про септору в цій бібліотеці, та після тої безглуздої книжечки, написаної кимось вручну, його сподівання згоріли дотла. Де ще шукати щось, окрім кабінету Дортеруса, він й гадки не мав. Що ж, якщо пошуки не увінчаються успіхом, доведеться перебороти своє его і таки просити в брата.
- Угх… - розчаровано видихнув Сорен і опустив голову на стіл. В читальному відділі бібліотеки було тихо. Так тихо, що якби за десять метрів летів комар, Сорен його би почув. Кілька студентів неподалік читали якісь книги. Непорушно, немов кам’яні постаті за столами. Якщо прислухатися, можна було б почути й те, як вони кліпають очима.
Сорен задумався. Університет його пригнічував, уся ця готичність навколо колола його кожним своїм гострим кутом. Темно, похмуро, холодно. Як в темниці… І раптом хлопця осяйнуло. Не може такого бути, щоб ніхто тут й гадки не мав про септору. Десь щось та й можна буде знайти. І слово «темниця» наштовхнуло його на геть непогану ідею. Колись він чув від одних студентів, що в Університеті є темниці. Кого в них тримали чи тримають – не відомо, було лише багато припущень: чи то всяких магічних істот, чи то студентів за непослух і порушення правил. Останнє Соренові здавалося абсолютною маячнею, проте всередині наростало непереборне бажання дослідити це місце. І чого він раніше цього не робив? Невже, надто зайнятий навчанням був? Авжеж, ні. Проте, саме за цей рік йому якраз б вартувало поглибити свої знання і не страждати дурницями.
Ввечері, прийшовши назад в гуртожиток, він познайомився ще з двома хлопцями. Здається, їх звали Норт і… а дідько його знає! Норт – теж британець, але вже із Камбрійської Академії, та Сорена він чомусь не впізнав. Інший – данець.
Зате кілька дівчат наступного дня упізнали в ньому наглядача Академії у Англії і зчинили неабиякий ажіотаж навколо його персони. Сорена це до біса нервувало. Ті дівчата були його однокурсницями і знали його, як сердитого, невблаганного, проте вкрай привабливого наглядача, до якого, наче на мед, зліталися жінки, а зараз він просто такий же студент, як і вони. Та дівчата безневинно хихотіли собі, про щось жваво з ним бесідуючи. Про що – Сорен не слухав і, не в змозі спекатися їх, глибоко зітхнув і ввімкнув байдужість. І навіщо заморочуватись із цим усім? Хай собі потішаться… Маска на його обличчі була вже не такою, що закривала майже все крім очей, лише прикривала шрами й трохи щоки, та все-одно охочих розпитати його, що там, було багато. Хоч жінки навколо могли бачити більше його обличчя, ніж у Академії, їхній апетит до пліток навколо особи Сорена і його чарівного личка лише зростав. Насамперед й через те, що посмішки від хлопця годі було дочекатися.
Ось так нав’язливо, дратівливо й неспокійно почалось Соренове навчання в Університеті Магії й Чарівництва за тисячу миль від похмурих камбрійських вершин…
Глава друга
Неочікуваний візит
Ясного і трохи морозного грудневого ранку алейкою, що вела від воріт до головного входу у Академію, прямував молодий срібноволосий чоловік. Віку він був приблизно такого ж, як Сандервіки, двадцяти чотирьох-п’яти років. Ішов він швидко й рішуче, не звертаючи ані найменшої уваги на студентів, погляди яких він тягнув за собою. Він поспішав туди, з нетерпінням очікуючи зустрічі лиш з однією-єдиною особою. Ціль, з якою його відправили сюди із Данії, й то відходила на другий план. Він намагався приїхати якомога раніше, аби в Академії ще не зібралися студенти і не свердлили його допитливими поглядами, та через затримки транспорту не встиг, і зараз на нього здивовано зиркали чи не усі, кого він зустрів по дорозі.