«Якого біса він мене дражнить?! – дівчина все не могла заспокоїтись. – І чого він сюди приперся? Невже в Університеті стало щось відомо? Угх… точно! Треба запитати про це Сорена!»
Еріан відчинив двері кабінету Екторіни і першою впустив Лілліан. Дівчина тремтяче і трохи сердито прошмигнула повз нього всередину. Екторіна сиділа за столом, поринувши поглядом в купу якихось паперів. Нараз вона зауважила Ліллі та Еріана і схвильовано піднялась.
- Радий вас бачити, тітко Есс. – привітно озвався Еріан.
Його візит став для Екторіни вкрай несподіваним і вона трохи розгубилась. Адже просто так ще й за стільки часу Еріан не міг сюди з’явитися. Вірніше, його прислали сюди не просто так.
- Яка несподіванка... – люб’язно мовила Екторіна. – Що привело тебе до нас?
- Я стільки наслуханий про цю Академію, що нарешті зібрався відвідати це місце. І мушу сказати – вона вражає своєю красою й величністю. Безумовно, це найпрекрасніша із усіх п’яти Академій.
Екторіна лише посміхнулась.
- Що вони хочуть знати?
Тут й Еріан посміхнувся. Авжеж, від тітки Есс не приховаєш нічого.
- Лише дізнатися, як воно тут. Чи все у вас іде належним чином… - він намагався якомога приємніше представити свою появу. – Я не міг не погодитися, адже навідатися сюди – це й справді задоволення.
- Сподіваюсь, ти говориш щиро. – єхидно сказала Лілліан і примружилась.
Еріан вдоволено хмикнув і нічого не відповів, не зводячи погляду з Ліллі.
- Як давно Магам Ру́нде Вае́лсе9 відомо про те, хто править цією Академією? – із виду байдуже поцікавилась Екторіна.
- А їм ще нічого не відомо. – відповів Еріан і вона недовірливо поглянула на хлопця. – Дядько Моріус справді прислав мене перевірити, як у вас справи. То ж не хвилюйтесь, тітко, - якщо мені не варто розповідати про те, що Академією керуєте ви, а не Лілліан, то я й не скажу нічого.
- Це дуже великодушно із твоєї сторони, синку.
- Не варто, тітко Есс. Я роблю це лише тому, що мене про це попросила Ліллі.
«От же нахаба! - всередині дівчина аж кипіла. - Слави він, бачте, захотів! Демон…»
- Проте, мені б хотілося знати, в чому причина? – він допитливо глянув на Екторіну, хоч і сам розумів, що й вона йому не скаже.
- Я не можу розповісти тобі, в чому справа. Пробач, будь ласка. Настане час – і Лілліан скаже тобі сама. А до цього я щиро сподіваюсь, що в Університеті не дізнаються… - Екторіна винувато опустила погляд.
- Я дав слово, тітко. – запевнив її Еріан. – У Данії я скажу, що Академією керує Лілліан. Гадаю, це їх не здивує, якщо й вони не знають справжньої причини.
Екторіна вдячно посміхнулась. Вона не дуже то й вірила в ці слова, проте говорив Еріан достатньо переконливо. Зрештою, якщо проговориться… Тоді це було неминуче. Іншого виходу із ситуації вона й так ще не знайшла.
- Гаразд, мені вже пора. Я справді був радий зустрітися із вами, проте скоро потрібно повертатися, а я ще хотів трохи оглянути це місце. До побачення! – і хутко вийшов із кабінету. Слідом за ним вийшла й Лілліан.
- Нащо ти це робиш? – запитала вона Еріана, коли вони вже вийшли надвір.
- Роблю що? – він знав, про що запитала Ліллі, проте зробив вигляд, що не зрозумів.
- Усе! Нащо ти сюди з’явився? Ще й проявив таку щедрість – пообіцяв нічого не розказувати! – дівчина уже зовсім розізлилась.
Еріан здивовано оглянувся на неї. Лілліан дивилась на нього своїми розчарованими блакитними очима і шукала пояснення його поведінки. На мить йому захотілося міцно ухопити її за руку і вкрасти геть звідси, але…
- Я ж сказав тобі – усе гаразд. Чому ти не можеш просто повірити? Знаєш, чому сюди приїхав саме я? Не тому, що по суті більше немає кому, а тому, що я погодився промовчати перед Моріусом. Якщо ти хочеш знати, чи є в мене скритий мотив на це, то я скажу тобі правду – є. Та для нього час іще не настав…
Еріан говорив на диво спокійно і так твердо, що його відповідь вже зовсім спантеличила Лілліан. Тепер вона точно не знала, що їй думати. І як він так чесно зміг про це сказати?
- Може, покажеш мені Академію, поки в мене ще є час до відльоту? – знову озвався Еріан.
- Ти прилетів сюди літаком? – здивувалась Ліллі. – Навіщо цих заморочок? Ти ж можеш в будь-який момент просто переміститися куди завгодно.
- Ну, якби міг, то так би й зробив. Наразі у мене деякі проблеми із миттєвим переміщенням, то ж я віддаю перевагу тому, щоб не витрачати зайвої енергії, поки не приведу цю справу в порядок. Зрештою, подорож сюди мені сподобалась. Я вже звик.