- Сорене… – якось байдуже озвалась Ліллі, відволікши усіх від несподіваних відносин між дядьком і близнючкою Еберг. Вона сиділа поруч Еріана на підлозі. – Розповідай.
- Що? – спантеличено перепитав той.
- Ти точно щось знаєш. Еріан сказав, що я не ілюзія. Він знав, що мої очі мали засяяти, але цього чомусь не сталося… І ти не просто згодував мені ту кульку… Що то було?
Хлопець зітхнув. Він ще тоді, коли Еріан під виглядом хелі напав на Лілліан, помітив, що вона про щось здогадується. - Гаразд, я розповім…
Глава двадцять шоста
Договір
Як тільки-но в Академію знову повернулась Карін, Еріан загорівся надією знайти собі спільника. Він зрозумів, що все вдалося, і Сорен поїхав за нею, забравши назад. Варто було лише глянути на нього – після приїзду близнючок він ще ні разу не виглядав таким піднесеним і грізним. Нарешті він перестав бути під впливом сторонньої магії, а це означало, що тепер він почне розбиратися в усьому, що в Академії іде неналежним чином. Саме тому Еріан і покликав його в свій директорський кабінет.
Незадовго той з’явився і недовірливо поглянув на директора.
- Повірити не можу, що тобі раптом стало потрібно зі мною про щось серйозно поговорити. – скептично озвався Сандервік.
Еріан спокійно поглянув на Сорена, а потім зітхнув і попросив його присісти.
- Насамперед я хочу сказати ось що: те, що ти поїхав у Японію і повернувся разом із Карін – дуже й дуже чудово! Також це свідчить про те, що їй таки вдалося успішно використати свої унікальні здібності і розігнати над тобою хмари. Саме тому я й покликав тебе, бо нарешті ти звільнений від сторонніх чарів.
Сорен здивовано зміряв Еріана і раптом розсердився. Йому не сподобалося жодне слово із того, що сказав директор.
- Чого ж це тебе так радує? – грізно запитав він. – І звідки тобі відомо, що Карін намагалась розсіяти чари?
- Тому, що я підказав їй, як це зробити.
- Ти? – вражено перепитав Сандервік. – З якого це переполоху?
- А що тебе дивує? Я явно був більше в курсі того, що із нею відбувалося, поки ти не бачив нічого навколо себе й Росамунд.
Сорена це розсердило ще більше.
- Не дратуй мене, поганцю… - прошипів він.
- Сорене, я веду до того, - спокійно відказав той, - що Карін добре дісталося від Рос і не тільки – від її колишнього бойфренда теж. Ти знав, що твій однокласник Вільям Мі́рдлоу мав зв’язок із магією?
- Що...? – розгубився Сорен. Така новина стала для нього вкрай несподіваною.
- Так. Він підбирав хворих, знівечених у боях і проклятих магів, і приводив до Карін, змушуючи її лікувати їх. Із просто пораненими проблем майже не виникало, а от із «прокаженими», як я їх називаю, Хімура переживала справжнє пекло. Гадаю, ти вже знаєш, що із нею стається після того, як вона позбавляє людину магічних ран… - і Еріан показав рукою на його маску.
Сорен приголомшено слухав його і відмовлявся вірити в те, що чув. Він якось подумав про те, що Уіл не дуже добре ставиться до Карін, спостерігаючи за ними під час однієї з прогулянок, та, зрештою, дійшов висновку, що йому це просто здалося.
- Це… це вже якась маячня… Я не вірю тобі! Жодному слову, Еріане! Вона б розказала мені, якби щось було не так! – обурено озвався Сорен і голос його аж тремтів.
- Нікому нічого вона би й не розповіла, якби я сам це не побачив. Я бачив це на власні очі, Сорене. Він міг і ударити Карін, якщо вона відмовлялась. Коли я помітив якось, як він силоміць тягнув її за ворота Академії, вирішив прослідкувати. Він приволік її в один із будинків у Пенріті, де на них чекав якийсь нещасний. Тоді Карін не дуже добре себе почувала і прохала Вільяма відкласти лікування, та він і слухати її не захотів, ляснув по обличчі і змушував використати свій дар. Тоді я спіймав його. Довелось добре помучити, аби той розповів, що збирає армію для якогось мага із Данії. Він сказав, що не знає, хто це. А Карін він погрожував залишити японську Академію без харчів і убити батьків, а після того, як її перевели сюди, й тебе теж. Саме тому їй доводилось виконувати накази цього виродка. Та Вільям добряче від мене отримав і був ув’язнений у надійному місці. Але… Перед тим, як Карін повернулась у Японію, він вибрався і утік… Сорене, сядь і заспокойся.
- Заспокоїтися?! – люто прошипів Сандервік. - Чому ти не сказав мені цього раніше?!
- Тому що ти був під чарами Рос, які ніхто, окрім Карін, не міг розсіяти. А для цього їй потрібні були сили. Я узагалі не хотів наражати її на ще одну небезпеку із застосуванням здібностей, та від цього вона страждала ще більше. Лише коли стала почуватися набагато краще, я пояснив їй, що потрібно зробити… Хай би що ти там думав, ти мені потрібен, бо ти єдиний, хто зараз може мислити тверезо.