Сорен нервово сів на диван і пальцями обох рук стиснув перенісся. Він намагався вгамувати бурю всередині, та йому це не вдавалося. Сандервік усвідомлював, що його знову пошили в дурні, чергова Еберг, до того ж – жінка!
- Підозрюю, це не все, що я маю знати… - запитав Сорен, й так знаючи відповідь. Він сподівався, що чергове відкриття Еріана відволіче його від попереднього.
- Авжеж, не все. Черговий паскудник – я. – монотонно сказав Еберг.
- Так і знав! – сердито відказав Сорен.
- Пригадуєш випадок, коли на Юі, а потім на тебе напали дивні істоти?
- Звісно, пригадую. Що ти про це знаєш?
- Кожна із тих тварюк – це я. – зізнався Еріан.
На якусь мить запала мовчанка. Сорен, очевидно, знову намагався сприйняти слова директора. Він навіть не спромігся щось сказати, бо не дібрав потрібні слова.
- Я не знаю цього точно, - продовжив Еріан, - але після кожного з тих випадків я раптом прокидався серед ночі в кабінетах Академії, а поряд знаходив такі ж сліди, які залишала тварюка. Гадаю, мене хтось навмисне перетворює в різні чудовиська.
- Кому це потрібно?
- Будь-кому, хто полює на магію універсалів: твою, Дортеруса, та Юі. Та я гадаю, що це справа рук Роселінд.
- Що? Хочеш сказати, що твоя сестра замішана в темних магічних справах? Тобто однією Рос тут не обійшлося? – Сорен дедалі більше й більше заплутувався в Еріанових розповідях.
- Я думаю, що усе, що відбулося – справа рук Лінди. Близнючки – маги-паразити. Із-за того, що Рос із самого дитинства була кволішою, Лінда використовувала її як джерело магії. Гадаю, нічого не змінилося й досі. Їх не просто привели сюди і розподілили між обома Сандервіками попри те, що в кожного вже була особиста студентка. Це або Моріус так придумав, мама або сама Роселінд. Їй потрібна чиста магія, от не можу поки що зрозуміти, чия саме…
- Маєш на увазі нас із Датом та Юі? – задумався Сорен. – Хм, і справді – мене, як джерело магії мала захопити Рос, а Дата або Юі – Лінда…
- І не тільки їх, - додав Еріан, - Ліллі теж входить в число «особливих» магів.
- Як це так раптом? – здивувався Сорен. – Лілліан ж ілюзія!
Та Еріан загадково промовчав, підійшов до столу і витягнув із шухляди якийсь лист, протягнувши його Сандервіку. Сорен розгорнув аркуш, швидко пробіг по ньому очима і нараз похмуро звів брови.
- Що за… - він перечитував його ще раз і ще раз, і здивування на його обличчі щораз більшало. – Це ж почерк Мортена…
«…Кришталевий Наконечник, який ти отримав, призначений для Лілліан. Так, так, саме для неї, а не для Юі. Срібноволоска мені потрібна, а от Лілліан нам заважає. Те, що зі мною щось станеться – малоймовірно, проте виключати цей варіант не варто і тому я маю перестрахуватися. Якщо ж зі мною таки щось станеться, Лілліан отримає справжню людську сутність і стане повноцінною людиною і магом. А цього допустити не можна, інакше вона забере від тебе Академію. Сорену ти маєш пояснити, хто справжня ціль Наконечника, от тільки про те, що Ліллі має шанс стати людиною, він знати не повинен. Тому, що врешті решт він – Сандервік. Не допусти, щоб Лілліан стала справжньою Еберг…»
- Не може бути… - ледь видихнув він.
- Так, Лілліан – не ілюзія, вона справжня. Принаймні, стала нею після смерті Мортена. Лист - це настанова для Юго, як я зрозумів?
- Хай йому грець! Я так і знав, що тут щось не так, що я не просто так мав убити Лілліан! – Сорен не на жарт розізлився. – А вона знає про цей лист?
- Ні, я ще не розповідав.
- Чому?! На що ти чекаєш? – сердито гаркнув Сорен.
Еріан зітхнув.
- Я навмисне їй ще нічого не говорив, хочу спочатку розізнати що й до чого, і гадаю, що це, - він показав на лист, - якось допоможе, та я ще не придумав, як саме. Є й інша причина – я… закоханий у Ліллі… І мусив спочатку добитися взаємності, а вже потім розповідати, що вона не ілюзія…
Сорен раптом скам’янів і подумав, що він, мабуть, щось не так почув.
- Ти… що, зовсім псих? – він ошелешено намагався зрозуміти, про що йшлося. – Ти не можеш закохатися в двоюрідну кузину, Еріане! Це ненормально!