- Добре. Якщо ти сама цього хочеш – тоді зосередься.
Карін поглянула на Дортеруса і він їй ствердно кивнув. За тим вона знову простягнула руку над Еріаном і провела нею у повітрі вздовж хребта. І рани раптом стали затягуватися. Карін шепотіла собі під ніс щось японською і на деякий час зупинилась.
- Що з тобою? – одразу занепокоївся Сорен.
- Все гаразд. Не хвилюйся. – вона продовжила, протягнувши уперед уже обидві руки. Тепер вона провела ними, торкаючись тіла. Від того, що відбувалося, Соренові очі й собі замерехтіли. Зовсім трохи, та Дортерус помітив і посміхнувся.
Ще мить – і рани на тілі Еріана затягнулись повністю. Навіть сліду не залишилось. Закінчивши, дівчина раптом знесилено упала на Сорена.
- Ей, Карін! – він підхопив її.
- Вона просто втомилась. – спокійно відказав Дортерус. - Це віднімає багато сил. Нехай поспить, просто побудь із нею.
Хілберт допоміг перевернути Еріана і відкрив йому одне око.
- Здається, їй вдалося. Глянь. – шепнув він до Сандервіка. Дортерус нахилився ближче і приглянувся. Око хлопця злегка мерехтіло. Вони поклали його на диван, вкривши покривалом. – За кілька годин він прокинеться, ніби нічого й не було.
Сорен, віднісши Карін наверх, у кімнату до Юі, спустився знову.
- Ти сказав, що Вільям збирав недужих магів у армію. Для чого це йому? – запитав ні з того, ні з сього Хілберт.
Сорен здивувався. Ні він, ні Еріан про це не знали, а припущень могло бути багато.
- Я не знаю. – буркнув Сорен. Можна подумати, Хілберт єдиний, хто ламає над цим голову.
- Що, як це хтось із Ебергів?
Морріс допитливо поглянув на Дортеруса. Вигляд у нього був такий, наче він про щось здогадувався, а, може, й знав щось.
- Думаю, так воно і є. – додав старший Сандервік.
Сорен здивовано дивився то на одного, то на іншого.
- Звідки у вас такі припущення?
- Подумай сам, - озвався знову Дат, - нащо Вільямові збирати для когось магію, якщо він не маг? Багатство навряд чи його цікавить, адже в його батька високий статус і ти сам казав, що він ніколи не потребував додаткового фінансового забезпечення. Тому він однозначно не за гроші це робив. Винагорода мала б бути надто великою.
- Магія? – нахмуривши брови, запитав Сорен.
- Ну це ще як сказати... Якщо йому пообіцяли магію, то просто так він її все-одно не отримає. Її потрібно хоча б навчитися. Хіба що він сам…
- Маг… - Сорен від несподіваної здогадки аж присів на стілець. – Як же я зразу не здогадався..? Авжеж… Нащо б йому постачати харчі в Академію Магії, якщо від однієї згадки про магію його аж вивертає?
- Прикриття. – спокійно мовив Хілберт. – Він шукав когось такого, як Карін, або й уже знав про неї, і саме тому прийшов у Академію буцім-то «годувальником».
- Він сказав Еріанові, що армія для якогось данця. – Сорен уже злився від усіх цих здогадок. – Хто ще в Данії налаштований так войовниче, як не самі Еберги?
- Тут ми можемо лише здогадуватися… - додав Дортерус. – Стривай, хіба ти не мав би побачити у ньому щось?
- Побачити? – скептично перепитав Сорен. – Я бачу лише тоді, коли намагаюсь заглянути, а не просто так зненацька! А я й гадки не мав, що він міг би бути магом! Дідько! Це все мені аж ніяк не подобається… Еріан сказав, що спіймав його, та потім Вільям утік і зараз мав би бути в Японії. Якби ж я знав, де його шукати…
Десь посеред ночі, коли всі вже спали, лише Хілберт, залишившись на варті, клював носом на другому диванчику у вітальні, де лежав Еріан, Лілліан спустилась і тихо торкнулась дядькового плеча.
- Хілберте… - так само тихо розбудила вона його. – Тобі теж потрібно поспати. А я побуду тут…
Хілберт лише щось незрозуміло мугикнув собі під ніс і одразу попрямував у іншу кімнату. Лілліан обійшла вітальню і кухню з їдальнею, що розміщувалась поруч, справа від входу, позаглядавши у вікна й прислухаючись. Начебто тихо. Ніч була напрочуд місячною, тож якби й справді поряд хтось був, Ліллі б його безсумнівно помітила. Перевіривши усе, вона повернулась назад у вітальню і підкинула в камін трохи дров, а потім сіла біля Еріана на край дивану. Кілька хвилин вона розглядала його обличчя, а за тим схилила голову йому на груди й заплющила очі.
- Пробач мені… Я не знаю, ілюзія я чи ні, та в будь-якому випадку маг із мене нікудишній… Ти віддав мені всю свою магію, а я навіть не знаю, як її використати… Це я в усьому винна…
Раптом Еріан обійняв Лілліан однією рукою, а іншою погладив волосся.