Сорен із грізним виглядом стояв посеред подвір’я Академії під дощем і тримав Уіла за волосся, поставивши його поперед себе на коліна. У іншій руці в нього був той самий клинок, який Вільям зовсім недавно приставляв до горла Карін.
- Як іронічно, - глузував з нього Сорен, - тепер цей ніж загрожує твоєму життю.
Вільям не в змозі був щось відповісти і ледве тримав рівновагу. Кілька хвилин назад Сандервіки запечатали його магію, щоб він не зміг нею скористатися, і у нього майже не залишилось сил.
- Клич. – наказав Сорен.
Вільям лише щось незрозуміло прохрипів.
- Ні-і, «друже», так тебе не почують… - Сандервік міцніше потягнув за волосся, задерши його голову вище, а клинок притиснув сильніше.
- Краще… просто вбий мене… - прошипів Уіл.
- Убити? - перепитав Сорен. – Нащо? Ти не становиш ніякої загрози. Я придумав гірше. Я позбавлю тебе магії. Зовсім… Щоб ти зрозумів, як це – насправді бути звичайною людиною. Прикидатися в тебе виходило бездоганно, та «прикидатися» і «бути» - абсолютно різні речі. Я й уявити собі не можу, як себе почуватиме після такого людина, яка до цього все життя володіла магією… Клич, я сказав!
- Упевнений… що хочеш, аби він прийшов?
- О, ще й як!
- Ти сам напросився… Батьку!
За кілька секунд попереду в сірій гущі дощу завиднілась постать у мантії. Він ішов повільно, помахуючи ціпком і високо задерши голову.
- Ох, я бачу, сам Сандервік вирішив кинути мені виклик? Був би це ще Дортерус, то я б не здивувався… - якось надто спокійно відповів Моріус.
Сорен підозріло роззирнувся.
- А що це ти сам? Де твоя армія? – скептично запитав він.
Враз відлуння зловісно повторило його слова і Моріус розсміявся.
- Армія? Ти мене недооцінюєш, хлопче. Мені не потрібна армія.
Сорен знову роззирнувся. Навколо було тихо й спокійно, лише рясний дощ шумів. Ані подиху вітру, ані якогось дивного звуку. Та й його здібність відчувати магію не подавала жодного сигналу, хоч як він не намагався упіймати хоч піщинку сторонньої енергії.
- Що ти хочеш за Вільяма? – обережно запитав Моріус і Сорен щиро здивувався.
- Ти пропонуєш обмін?
Нічого нікому не було потрібно взамін на Уіла. А, навіть, якщо й бажати чогось – від скнари Еберга годі було дочекатися виконаної обіцянки. Вільям був лише приманкою, реквізитом, аби показати Моріусові, що буде із тими, хто зазіхає на чисту магію. Зрештою, Уіл мучив Карін, а так просто це йому з рук не зійде.
Обличчя Сорена раптом спохмурніло. Він навіть розсердився тому, що Моріус гадає, нібито вони тут перемови влаштували.
За його спиною стали з’являтися інші. Першим виринув із повітря Дортерус і став позаду нього. Далі – Ян та Міраі, Хатае, Екторіна і наостанок Лілліан.
- Обміну не буде! – гаркнув Сандервік і потягнув Уіла за голову назад. Його очі гнівно запалали. Ножем, яким він тримав у руці, він розсік ремінець Вільямової мантії і та злетіла у нього з пліч. З під-неї невеличкими магічними кульками різного розміру, що сяяли білим, стала розлітатися у повітрі магія, якою він володів. Сорен бачив, як обличчя Моріуса злегка перемінилось гнівом.
- Це ще не все. – озвався Ян і з-за його спини із повітря виринуло несвідоме тіло Роселінд. Він змахнув рукою і поклав її на землю поряд із таким же непритомним Вільямом. – Вони не мертві, - додав старший Сандервік, - і більше не маги.
За мить він ще раз змахнув рукою і тіла Лінди та Уіла щезли.
- Фламе! – покликав його Моріус, але ніхто на поклик не з’явився.
- Він не прийде, Моріусе. – за його спиною почувся голос Еріана і старий Еберг обернувся. – Я його убив.
Нараз Моріус стукнув ціпком у землю і від того місця розійшлись тріщини у бік Еріана. Та хлопець вмить перестрибнув їх, витягнув із землі магічні ланцюги і кинувся до Моріуса, накинувши їх на нього. Еберг упав на коліна, проте різко розпростер крила і, ударивши ними по тих кайданах, розсипав їх на друзки. І люто обернувся у бік магів.
- Я покараю вас за непослух! – проревів він. – Усіх до єдиного!
Його очі стали аж горіти вогнем, та не білим, як раніше, а червоногарячим. На тілі виступили такі ж сяючі смуги. Здавалося, він горів ізсередини. Трава навколо нього теж вигоріла дотла і навіть дощ перестав падати.
- Strólende! – вигукнув Сорен і під ногами Моріуса засяяло магічне коло. Вмить усі сім магів роду Сандервік зайняли свої позиції між словами заклинання септори, що були написані по колу і кожен протягнув уперед праву руку. У кожного із них сяяли очі, а також простягнута рука звивистими візерунками до самого плеча. Ще раз стукнувши ціпком, Моріус здійняв навколо себе вихор, намагаючись захиститись від згубного впливу магії. Першим озвався Ян, вимовивши своє слово заклинання. За ним – Міраі, далі Екторіна. Та Моріус стукнув ціпком третій раз і вихор розійшовся ширше, відштовхнувши магів за межі кола, й воно згасло. Втримався на ногах лише Сорен. Моріус одразу його помітив і направився у його бік. Хлопець кинув у нього світловий згусток, проте Еберг навіть не відбив його – він просто поглинув ту магію.