- Ще! – проревів він. – Від цього я стаю лише сильнішим!
- Fedetri klavern aqwezah sempred lavigri how… - Сорен став швидко говорити заклинання, та Моріус різко перемістився до нього майже впритул і ударив крилом. Від удару хлопець аж влетів всередину руїн, в те місце, де раніше був вестибюль. І ударився об уламки. Моріус одразу ж пішов за ним, ще сильніше палаючи очима.
- Невже ти думав, що можеш вийти на один рівень зі мною?! Не забувайся, Сандервік, ти лише комаха у моїх очах!
Моріус пригнувся і ударив крильми об підлогу. Уламки від удару піднялись і повисли у повітрі, а підлога знову розійшлась широкими розломами. Із них, неначе полярне сяйво, пробилось червоне проміння, таке яскраве, що засліплювало.
- Ти єдиний вистояв той удар вихору. Найсильніший Сандервік, я гадаю! Та надовго тебе не вистачить…
Земля розламалась навколо них і перегородила Соренові шлях відступу.
- Ти не можеш переміститися, паскуднику, - знову заговорив Моріус, - у цьому колі твоя магія не діє. Що б ти не говорив…
Нараз уламки і каміння, що висіли у повітрі полетіли у Моріуса, а за ними кинувся й Еріан, проте Еберг вправно відбився від них крилом, а Еріана різко ухопив за шию і підніс у повітрі. В цей момент Сорен все ж зміг зібрати трохи магії і жбурнув у Моріуса сяючі списи. Старий знову поглинув їх, але Еріана відпустив, кинувши його в один із розломів і попрямував на Сорена. Він чимось невидимим притиснув його за руки до землі і стиснув горло. У Сорена із грудей неначе щось виривалось, душило його, нестерпно пекло. Так, неначе зсередини пробивався справжній вулкан. Він не міг й ворухнутися.
- Навіть не знаю, першим ти будеш, чи останнім, хто паде в цій битві… - прошипів Моріус, витягуючи із Сорена магію.
Та враз у повітрі просто перед Моріусом виник Дортерус і, у півоберта змахнувши крилом, неначе гострим лезом, відтяв йому голову, забризкавши все навколо кров’ю.
- Е… Еріан… - задихаючись і кашляючи, ледве прошепотів Сорен.
- Я його упіймав. – мовив Дортерус. – Із ним усе гаразд. І зі всіма іншими теж, лише поранені трохи…
Сорен тримався за горло і чи то полегшено, чи йому все ще не вистачало повітря, але зітхнув.
- Дякую, брате…
Епілог
- Хм, ніби нічого й не змінилось. – посміхнувся Еріан, ввійшовши в круглу залу. – Все на своїх місцях і найголовніше - ти.
Лілліан вовтузилась біля квітника, розправляючи землю навколо стовбура квітучої акації. Так само, як і тоді, коли він вперше за стільки років знову її зустрів. Вона підняла голову і посміхнулась у відповідь.
- Хто б не намагався захопити владу в цій Академії, хто б не намагався перетворити її в купу уламків – нічого не зміниться. Це місце так само просякнуте магією, як і всі, хто тут знаходиться. Воно просто не може зникнути.
За хвильку в залу ввійшов Хілберт.
- О, як чудово, що я вас тут зустрів, подалі від сторонніх вух.
- Рада тебе бачити. – відповіла Лілліан.
- Як на новому місці? – поцікавився Еріан і Ліллі здивовано глянула на нього.
- Ти про ректорське крісло? – якось зніяковів Морріс. – Власне, цим я й хотів похвалитися і ще дещо обговорити… І звідки ти вже все знаєш, нишпорко?
Еріан засміявся. Хто б ще йому розповів про це швидше, як не любляча сестричка Рос?
- Ми можемо поговорити тут. – додала Ліллі і підняла круглий стіл навколо квітника.
- Рунде Ваелсе повинні поповнити свій склад. – почав розмову Хілберт. – Головним чином, нам потрібен хтось на посаду директора в Данську Академію.
І він враз притих.
- Не дивись на мене так, Хілберте. – розгубився Еріан. – Я не повернусь в Данію. Та й я не можу зайняти директорську посаду. Я більше не Еберг.