- Тим не менше, її повинен хтось очолити. Твоя мати більше не маг й вона не може залишитись в складі Управління. За правилами…
- Годі тобі, Хілберте, із тими дурнуватими правилами! Поміняй вже щось нарешті! – буркнув Еріан.
- Й справді, - собі озвалась Ліллі, - є багато кандидатів на цю посаду. Рос, Юі, моя мама…
- Але… Юі і Рос… Ну гаразд, із цим я щось придумаю. – Хілберт почесав срібне волосся. – Але пропозиція на рахунок Рунде Ваелсе залишається в силі. Подумайте над цим. Ми плануємо включити тебе, Ліллі, в склад Управління. Тепер ти маєш на це повне право.
- А чи потрібно мені все це? – задумливо відповіла вона, але глянула на спантеличене обличчя дядька і знітилась. – Добре, обіцяю подумати…
- Як мама? – поцікавився Еріан. – Рос сказала, що турбується про неї, ні на крок не відходить.
- Не можу сказати, що дуже добре. Їй потрібна психологічна підтримка. Важко, мабуть, усвідомлювати, що більше чаклувати не зможеш… Каже, що краще б її тоді убили…
«Чомусь мені її зовсім не шкода…» - подумала Лілліан й собі додала: - А Лінда?
- Щось схоже, проте вона в кращому стані. І майже не говорить ні з ким.
- Вони це заслужили. – байдуже озвався Еріан. – «Не варто було зазіхати на щось більше, ніж у тебе вже є». Єдине, в чому Моріус був правий…
- У весільній сукні ти надзвичайно чарівна, сестро… - Лілліан аж рот роззявила від захвату, побачивши Юі. – Я заздрю…
- Тобі немає чого заздрити! – буркнула Юі і за мить посміхнулась. – Ти наступна!
- Я? А, може, Карін?
- Е? – зніяковіла японка і дівчата розсміялись. Юі справді виглядала неймовірно щасливою, проте щось на душі, в найтемнішому її закутку щеміло неспокоєм.
- Дівчата, нам вже час. – Нора засяяла своєю широкою посмішкою і вони покинули кімнату.
Вінчання пройшло тихо й зворушливо, гості розпочали банкет і настала черга для танцю молодят.
- Щось не так, Дортерусе… - тихо шепнула Юі.
Він здивовано поглянув на неї.
- Ти недобре почуваєшся? – перепитав він.
- Ні… мене не покидає передчуття, що це свято не обійдеться нам так спокійно.
- Дурниці. Ти просто не можеш розслабитись. Не хвилюйся, все гаразд. Еріан й Сорен кілька разів усе перевірили. До того ж, нам немає чого боятися. Більше ніякий маг нам не загрожує. Заспокойся.
«Як знати… Моє серце чує, що це ще не кінець…» - та Юі вимушено посміхнулась.
Опісля до танцю зійшлися ледь чи не всі присутні. Юі довелось танцювати по черзі із усіма бажаючими, адже в такий день не можна відмовлятись. Але тривога на серці все зростала. Їй здавалося, що вона всім своїм єством відчуває чиюсь присутність. Тут є хтось такий, кого не кликали.
Черговий танець закінчився і нараз приміщення вкрили сутінки. Наречена саме стояла в центрі зали. За мить світло з’явилось знову і за кілька кроків від неї стояв…
- Як зворушливо. – в захваті озвався той чоловік, розпливаючись єхидною посмішкою. – Сам диявол би розчулився…
За кілька кроків перед Юі стояв… Мортен. Посміхнувшись їй, він на мить зник і опинився просто перед нею, ухопивши однією рукою за талію.
- Музику! – весело гукнув Мортен і повів Юі в танці.
Дортерус та Сорен кинулися уперед, та Мортен заперечливо помахав їм пальцем і очі його погрозливо запалали. Хлопцям довелось зупинитись.
- Мм, донечко… Як я й гадав, ти прекрасна… - бурмотів він їй на вухо.
Налякана Юі боялась дихнути. Всі навколо позавмирали, очікуючи, що буде далі. Більшість, а саме ті, хто знав, що трапилось із Мортеном, не могли повірити своїм очам. Ніхто й не поривався щось зробити, адже міг би нашкодити як собі, так і всім іншим.
- Невже ти гадала, що я зіпсую тобі весілля? – сказав він так, щоб це почули й інші. – Ну, що ти..? Як би я міг! Лише танець із чарівною нареченою…
Дортерус, не витримавши напруження, таки підійшов ближче і Мортен розсердився.
- Ти сам напрошуєшся на мій гнів, Дортерусе! – вже грізніше озвався Еберг і міцно ухопив Юі за руку, переставши танцювати. – Якщо б ти зберігав дистанцію, все б спокійно обійшлось. То ж доведеться… її забрати!
- Я тобі не дозволю! – люто гаркнув Дортерус.
Мортен стримано, проте захоплено засміявся.
- Тоді давай так: я залишу наречену на цьому святі, а ти підеш зі мною. Чи, Лілліан, наприклад?
Гості навколо злякано переглянулись.
Стиснувши зуби, Дортерус розв’язав на шиї краватку і вже хотів погодитися.
- Я піду. – почувся раптом голос. - Я піду з тобою.