- Так, Юі – дочка моєї рідної сестри. Та вона не цілком англійка, лише наполовину. Евелін вийшла заміж за японця…
- Та це я здогадався, Юі – не зовсім англійське ім’я.
- Еге ж… Її батька звали На́о Су́зуран.
- Звали? – перепитав хлопець.
- Він покинув Евелін і щез у невідомому напрямку. Рівноцінно тому, що й помер. А от Еві таки не витримала і важко захворіла, а згодом і померла. – якось сумно повідала Нора. – Юі виховувала моя мати, а коли й вона померла, я взяла її до себе. Їй тоді було років дванадцять. – і раптом посуворішала. – Юі хороша дівчинка. Та не така вже й мила, як тобі здається. Будь із нею ніжним, а то перепаде тобі від мене. Чи, швидше, від неї самої.
- Не хвилюйся. Таку красуню гріх ображати. – вдоволено запевнив Нору хлопець.
- Хм… Чому ти назвався їй фальшивим іменем? – згадала рудоволоса.
- Ще не час, сенпай… Сандервіки тут на слуху.
Нора пильно примружилась.
- Розумно…
Запала мовчанка. Нора зосереджено думала про щось своє, а її коха́й2, як завжди, літав у небесах. Цього разу із думками про Юі. «Яка ж вона гарненька… - роздумував собі мрійливо. - Та от чи та це дівчина…»
- А що це ти так вирішила племінницю мені свою показати, сенпай? Вона наділена якими особливими вміннями? Та сама? – поцікавився хлопець.
Нора на мить задумалась.
- Та ні начебто… Ще ні разу не помічала за нею проявів магії. Але хтозна, може коли почне навчатися тут, щось тай покажеться. То ж приглядайся…
За якихось двадцять хвилин повернулась Юі. З таким самим байдужим виразом на обличчі, як і раніше. Підопічний Нори, що назвався Террі, захоплено роздивлявся дівчину, поки вони із тіткою розмовляли. «Хм… вона мало схожа хоча б на напівяпонку. Особливо це доводить такий незвичайний колір волосся. Що ж, вартує приглянутися. А якщо Юі - та, хто мені потрібна, то всі козирі будуть у моїх руках. Батько недаремно всі надії покладав саме на мене…»
- Як пройшла зустріч із Мізу́-сан? – люб’язно поцікавилась Нора у племінниці.
- Нічого незвичайного. – Юі відповідала тим самим монотонним голосом. – Запитувала, чи вмію я хоч щось чаклувати. Сказала, що не біда, навчить.
- Не хвилюйся, доню. – в’їдливо спробувала заспокоїти її Нора. – Ти не перша тут, хто ще нічого не знає і не вміє. Головне, аби тобі трапився толковий викладач.
- Еге ж! – в розмову вв’язався Норин помічник. – Якщо не справлятимешся – буду тобі допомагати! – задоволено запевнив він Юі. Нора дещо здивовано зиркнула на кохая і насмішкувато скривила кутики губ. Юі лише кинула в його сторону зневажливий погляд і нічого не відповіла.
- Ти впораєшся. – Нора знову повернулась до племінниці. – Думаю, з часом якісь здібності у тебе почнуть проявлятися, адже твій батько теж закінчив Академію Магії та Чарівництва, а це безслідно не зникає.
- Твоя тітка цілком права. – знову втрутився Террі. – От мої…
- Перестань всюди пхати свого довгого носа!!! – роздратовано прикрикнула Юі. – А то укорочу тобі його разом із язиком!
- А ти зухвала! – хлопець спочатку здивовано посміхнувся, а за мить підійшов ближче із ще більшою зацікавленістю поглянув Юі у очі.
- Вгамуйся вже! – Норі і самій остогидли пусті балачки підопічного.
- Тітонько, - звернулась до неї дівчина, не зводячи презирливого погляду із хлопця, - я зайду до тебе завтра. І краще, щоб ти була тут сама.
- Юі! – уже на коридорі покликав дівчину Террі.
- Чого тобі? – грізно озирнулась вона.
- Що скажеш, коли я насмілюсь запросити тебе на побачення?
- Відмовлюсь! – відрубала Юі.
Хлопець захихотів.
- Я ж так просто не відчеплюсь. – весело додав він. – Рано чи пізно доведеться погодитись.
- Іди до біса! В мене немає на тебе часу…
- Годі тобі! Що тобі вартує витратити на мене кілька годин? Раптом твоя думка про мене зміниться?
- Навіщо це мені? – байдуже відказала Юі.
- Ну, я ж казав тобі, що можу допомагати у вивченні магії. Жоден учитель тут не зможе навчити тебе того, що я.
- І звідки в тебе стільки самовпевненості..? – Юі скрушно похитала головою і пішла геть.
Глава третя
Змова
« - Со́ро… Не варто злитися на брата… Він це не навмисне…»
Мамині слова глухо дзвеніли в Сорена у голові. Сидячи перед каміном, що потріскував і розкидав навколо дрібні іскорки, наче маленький вулкан, хлопець пригадував собі ті часи, коли вони із Дортерусом були ще зовсім дітьми. Тоді брат із необережності вилив гарячий чай на мамині руки. За це Сорен сильно ударив його по лиці.