- Юі… Знову ти не тут. – голос Дортеруса вивів її з роздумів.
- Я… задумалась. – нахмурилась дівчина. – Недавно ти сказав, що приїхав у Японію щастя шукати…
Дортерус здивовано поглянув на неї.
- Що для тебе є тим щастям? – зацікавлено поглянула на нього Юі і хлопець аж зупинився він такого несподіваного питання.
Він ніколи не задумувався над тим, що для нього означає «щастя». Перед Дортерусом зараз стояла лише одна мета і все навколо він бачив лише як можливість її досягнути. Тоді він був би задоволеним, та от чи щасливим – не думав. Та це його наразі хвилювало найменше.
- Ну-у… - невпевнено протягнув він. – Напевне, коли розумієш, що в тебе є все, що потрібно і більше нічого бажати… Напевне, це і є щастя.
- Гарно сказано. Та якось дуже нечітко. – прискіпливо відказала Юі. – А що тобі потрібно, щоб ти зрозумів, що бажати більше нічого?
Отут Дортерус уже не знав, як відповісти, аби не конкретизувати.
- Я не знаю напевне. Хочу реалізувати себе. Як маг і як просто людина.
- А я тобі для чого? – не вгавала Юі.
- Тобто?
- Хіба я зможу допомогти тобі реалізуватися? – дівчина говорила все більш підозрілим тоном. – Я ж навіть не знаю, чи є в мене якісь магічні здібності.
- Взагалі-то, це не так і важливо. Ти мені просто симпатизуєш.
- Хіба ось так просто все? – не вгавала вона.
- До чого вся ця розмова? – Дортерус ніяк не міг зрозуміти, куди хилить Юі.
- Чим же я тобі так сподобалась? Своїм сріблястим волоссям? Чи манерою грубіянити на першому ж побаченні? Тим, що поцікавилась, хто ти й звідки… Чи що здогадалась, що Террі – це фальшиве ім’я?
- Годі! Чи не забагато ти ставиш запитань? – його уже почав дратувати цей в’їдливий тон Юі.
Та саме цього вона й чекала. Надовго терплячості Дортеруса не вистачило.
- Здається, я тебе просто запитала, що ти шукаєш тут, в Японії… А ти навіть не зміг відповісти на таке просте запитання. – тихо промовила Юі. – Мені пора додому.
Вона обернулась і пішла геть, залишивши хлопця там. «Дідько..!» - думав він собі, дивлячись вслід Юі.
Зовсім понурий і роздратований, Дортерус повернувся у бібліотеку Академії. Неначе тінь. Мовчки і якось знесилено упав на крісло і погруз в роздуми, нервово покусуючи губу. Нора здивовано оглянула його і тільки після нетривалої мовчанки почала допитувати про ту невдалу зустріч.
- Залиш мене у спокої, сенпай… - пробував відмахнутись Дортерус, та Нора не вгавала.
- Ну що? Що вона тобі наговорила? Язик в неї і справді наче підвішений… - вона співчутливо зітхала і щораз поглядала на помічника.
- Еге ж… - сумно погодився хлопець. – Своїми запитаннями вона просто поставила мене в глухий кут. Ну не зміг я їй пояснити, чому приїхав у Японію… бо й сам уже не знаю, що тут шукаю… І тоді вона просто пішла.
- Отак взяла і пішла? – награне здивування Нори лише ще більше розізлило Дортеруса.
- Отак взяла і пішла! – гаркнув він. – Досить мене допитувати! Сама бачиш, що я не в настрої…
- Май терпіння! – Нора пробувала його заспокоїти, примружено втупившись у вікно. – Раз вона тобі так сподобалась, я спробую щось придумати… Зрештою, ти таки знаєш, за чим сюди приїхав.
- То й що? Я мав сказати їй, що шукаю дівчину, яка доповнить мене як мага? І що вона подумає? Що я лиш збираюсь її використати, от і все.
- Ну не треба все аж так прямо говорити. Хіба ти не міг їй пояснити, що вона тобі симпатизує? – задумливо мовила Нора.
- Знаєш, що? Вона сама мене про це запитала – чим вона мені так сподобалась. І я й справді не знаю чим. Хіба лише незвичайною зовнішністю, адже характер у неї просто диявольський!
Глава п’ята
Справжній Дортерус
Повернувшись додому із того злощасного побачення із Дортерусом, Юі відчувала себе не менш виснаженою. Ну не любила вона грати роль привітної, коли в неї навіть по-справжньому не виходило бути такою. Хоча, десь в глибині душі вона розуміла, що той хлопець такого не заслужив. Він начебто і не такий вже й вискочка, коли спробувати з ним пристойно поговорити. Але Юі весь час здавалося, що він старанно приховує від неї свою справжню сутність. Вона знала, що у її тітки темне минуле, і, хоч вона сильно змінилась за останні двадцять років, прийняла собі помічника такого ж, як і сама. Нікуди не ділась її фальш та єхидність, проте племінниця навчилась розрізняти справжні та награні емоції тітки.