- Не так я собі пекло уявляв. – озвався Сорен.
- Еге ж. – погодився Дортерус. Та раптом він зупинився. Попереду виднівся вихід або ж закінчення тунелю і ще якась частина шляху. Ступивши кілька кроків уперед, вони вийшли до просторої круглої зали, в яку вели ще приблизно з дванадцять точнісінько таких самих виходів.
- Гаразд. І як знати, звідки ми прийшли?
- У нас є вихід, пляшечку можна розбити де завгодно. – відповів Дортерус.
З невеликого круглого отвору у стелі, якщо то можна було так назвати, пробивалося світло і завдяки цьому можна було трохи розгледіти, що всередині зали. Поміж виходами стояли величезні пристінні статуї у вигляді різних міфічних істот, висотою близько шести метрів. Проте жодної з тих істот Сандервіки точно упізнати не могли. Тут було щось віддалено схоже на Цербера – триголова собака, чи то б пак – гієна, із крилами кажана та хвостом з шипами. Ще одна нагадувала давньогрецьку Горгону і ще одна – Гарпію. Зате ще дві точно були дуже схожі на Інарі та Югуре – дев’ятихвостий лис кітсуне та жінка-вовчиця оогамі.
Дортерус уважно приглянувся до статуй, ще раз оцінивши їх. Раніше, коли він був у Безодні, уже бачив їх. І кожного разу оглядав, аби не пропустити ніякої важливої деталі.
- Хіба на цьому Безодня й сходиться? На цій залі? – перервав його роздуми Сорен.
Дортерус якусь хвильку промовчав, обдумуючи щось.
- Ні… авжеж, ні. Як я вже казав тобі, Безодня – величезна ілюзія. І кожного разу це місце виглядає по-іншому. Якось ззовні воно було схоже на замок, витесаний в скалі. Ще одного разу – на Колізей, а навколо нього земля підносилась аж до самого верху стін і вкрита була десь на двадцять сантиметрів водою. Небо навколо було блідо-рожевим, а над обрієм – пісочним. Безкінечне море зірок… А сьогодні – ось таке похмуре місце зі стінами, вкритими ліанами. Лише статуї незмінно стоять…
Раптом шматок стіни навпроти хлопців став розпливатися. Із нього обвалювалась штукатурка, здіймаючи синюватий пил навколо, і за якусь мить на тій стіні показалась прикута Нора. Вона важко віддихувалась. Та раптом криво посміхнулась.
- Довго довелось на тебе чекати…
Хлопці вражено дивились на руду і Дортерус уже зібрався підійти до неї, як раптом почувся голос Мортена. По обидва боки тієї стіни, до якої була прикована Нора, раптом відкрились ще два виходи, із одного з них звідкись згори сходами він й спустився. А слідом за ним і Флам.
- Несподівано… - знову заговорив Мортен. – Ніяк не очікував, що сюди прийдуть обидва Сандервіки. Чому ти не взяв із собою мою любу донечку? – звернувся він до Дортеруса.
- А ти, мабуть, розчарований… - в’їдливо протягнула Нора. – Гадаю, ти не зможеш дати собі ради із цими братами.
Мортен раптом розреготався.
- Я? Дорогенька моя, та я захопив Безодню, розумієш? І щоб я та й не впорався із цими двома? Ха-ха-ха-ха!
- Ти розраховуєш отримати Безкінечний потенціал, але… - лиш відкрив рот Дортерус, як Мортен одразу різко гаркнув до нього.
- Мовчати! – і, змахнувши рукою, «стиснув» йому горло. – Ти собі, напевне, думав, що пару заклинань на цій твоїй семислівній суміші і все закінчиться? Помиляєшся. Тепер ти не зможеш сказати й слова.
Еберг різко відпустив його і хлопець упав, а потім схопився за горло. Він безглуздо відкривав рот, намагаючись щось сказати, та з його рота не вилетіло й звуку. Сорен кинувся уперед до Мортена, та Флам стукнув кулаком по блискучій підлозі. Від місця удару блискавично розлетілись в два боки тріщини, які сяяли червоними променями, і за мить по них утворилась величезна прірва, заповнена мороком, що відділила Сандервіків від Нори та обох Ебергів. Не встигнувши відскочити, Сорен похитнувся і ледь не упав в ту прірву, та встиг вчепитися за край. Та поверхня була надто слизькою, і одна рука зісковзнула.
На допомогу поспішив Дортерус і в момент, коли й друга рука Сорена зісковзнула, він його за неї ухопив. Втримати брата було дуже важко. Рука зісковзувала і понад усе на світі Дортерус шкодував, що не може нічого промовити. Та раптом він помітив, як по його руці від кисті уверх почали розходитись сяючі зеленуватим звивисті візерунки. І не тільки його рука – Соренова теж, за яку Дортерус його тримав, тільки фіолетовим. А ще за мить у обох і очі засяяли. Раптом Сорен застогнав і опустив голову вниз, міцно заплющивши очі.