- Господи… як же боляче! – крізь зуби просичав він і за його спиною враз засяяли крила.
Розправивши їх, Сорен піднявся у повітря і гнівно поглянув на Мортена.
- Чудово! Просто неймовірно! – захоплено вигукнув той. – То ось чому ти прийшов замість Юі! І як же я одразу не здогадався..?
Нора, передчуваючи недобре, почала нервово з усіх сил смикатися, намагаючись звільнити руки, та в неї нічого не виходило. Сорен миттю підлетів до неї і щосили ударив крилом у тому місці, де вона була прикута, й стіна розсипалась на шматки. Звільнившись, Нора грізно зблиснула очима і зникла в правому коридорі, непомітно прихопивши із собою пляшечку із виходом, що випала у Сорена.
Сорен ще раз замахнувся крилом у Флама, який стояв ближче до нього, і ударом відкинув його в стіну позаду. Флам упав непритомним просто у прірву.
- Не поспішай. – спокійно озвався Мортен й, зібравши магію, ухопив нею Сорена, міцно стиснувши за крила й руки. Хлопець на секунду завмер у повітрі, а потім Еберг кинув його на землю долілиць і притиснув так, що той не міг і ворухнутися.
- Ну? Що утнеш ти? – він обернувся до Дортеруса. - Ах, точно. Ти ж не можеш говорити… Що ж, раз ти не в змозі нічого мені заперечити… - і він, повівши пальцем, ухопив й Дортеруса і поклав його на коліна. – Так краще… Отже, я чекав Юі. Проте це навіть краще, що сюди замість неї прийшов Сорен. Та, мушу визнати, дуже шкода, що ви її не взяли із собою. Виграш був би потрійним. Ще й руденька втекла… Ех, ти мені все зіпсував, Сорене.
- Котись до дідька! – просичав той. – Ти недооцінюєш силу тієї магії, що залишилась нам від батьків.
Мортен раптом здивовано витріщився.
- О-о, так вона й справді вам передалась? А я гадав, що вона лиш помалу відроджується у Дортерусові. Хм, тоді те, що ви тут удвох – ще прекрасніше. До біса Юі, коли в моїх руках обидва Сандервіки!
Такий монолог розізлив Дортеруса. Мортен думає, що все вже вирішено і у нього бездоганний план, але глибоко помиляється. Адже бездоганний план залишився саме у Дортеруса. Хлопець передбачив, що Мортен придумає щось, аби не дати йому вимовити потрібне заклинання септорою, лиш не думав, що здогадається позбавити його голосу. І це дещо ускладнило ситуацію. Та раптом погляд Сандервіка упав на статуї. Мортен перехопив його.
- Гарні, правда? Ні, вони вражаюче прекрасні. Усе – моя колекція. Ти вже, мабуть, упізнав кітсуне та оогамі?
«Точно! Статуї… що ж, професоре Еберг, твоя колекція зараз здійме бунт! Готовий до такого?»
Дортерус, все ще стоячи на колінах, склонився ще більше і опустив голову, майже торкаючись підлоги. Він щосили зажмурив очі і напружив мозок. Колись батько учив його контролювати свої дії силою думки, та це мистецтво удосконалити йому не вдалося. Та зараз не було часу на пошуки іншого виходу і хлопець, зібравши всі свої сили, став подумки повторювати одне й те ж слово.
- Ти що, молитися надумав? – почав було глузувати Мортен, та Дортерус його уже не чув.
«Levendeguore… levendeguore, levendeguore, levendeguore…» - Дортерус без упину проговорював це слово у своїй голові. Раптом із статуй посипався шматками закам’янілий пил і вони заворушились. Спочатку, сяючи зеленими очима, звільнилась статуя кітсуне і підійшла ближче. Із другого боку входу, яким ввійшли до зали Сорен із Дортерусом, відступила від стіни статуя вовчиці, так само сяючи очима.
Мортен вражено і вже трохи налякано спостерігав за дійством.
- Невже ти здивований? – заговорила кам’яна кітсуне тремтячим голосом Інарі, і Мортен відступив назад. Він спробував щось зробити за допомогою магії, та вийшло у нього лише замести останки пилу зі статуї.
- Як… як ти це зробив? – озвався він до Дортеруса.
- Це лише фізика, Мортене. І майже ніякої магії. – на цей раз озвалась вовчиця уже голосом самого Дортеруса. – Те, що тобі недоступне. Те, чим ти не володієш, бо вважаєш, шо ти надто досконалий маг для такого простого, як точна наука. Кепські справи, еге ж?
Кітсуне раптом різко перестрибнула через прірву і змахнула своїми дев’ятьма хвостами, притиснувши Мортена до стіни, де була прикута Нора. І раптом він знову дико зареготав.
- Невже… невже ти думаєш, що на цьому все закінчиться? Юі… вона ж моя дочка… і в ній однозначно є моя магія…
- Ненадовго. Як і твоє існування…
Очі Дортеруса засяяли і він голосно й владно вигукнув: