- Що ж, - посміхнулась йому Нора, - мабуть, не було кого. До зустрічі!
І втекла. Деякий час вона блукала містечком, спіймавши на собі не один такий здивований погляд, та на щастя більше із нею ніхто не пробував заговорити. Все навколо було дуже скупим і темним. Архітектура будинків чимось нагадувала готичний стиль, гострі арки ховалися в густому тумані. Вулички були вимощені гладкими камінцями химерної форми. І сюди-туди сновигали люди, позбавлені будь-якого сенсу існування.
Нарешті неподалік завиднілась знайома постать. Нора причаїлась і стала спостерігати. Жінка, яку вона шукала, зайшла в невеличкий будиночок навпроти місця, де стояла Нора.
За хвильку руда підбігла до того будиночку і зазирнула у вікно. І аж втішилась, коли її очікування побачити те, на що вона розраховувала, справдились. Ще деякий час вона покрутилась біля будинку і жінка вийшла знову.
Нора обережно підбігла до неї і закрила рот рукою, а потім відвела убік за ріг того будинку і тихо мовила:
- Тільки не підіймай шуму, гаразд. Я прийшла, аби витягти тебе звідси.
Жінка дивилась на Нору пустими очима і не розуміла, що та від неї хоче. Вона не упізнавала її. Аж раптом до неї дійшло. Нора забрала руку і та аж задихалась від усвідомлення, кого бачить перед собою.
- Н… Нора? Це й справді ти? – ледве вимовляла вона слова.
- Ну, нарешті упізнала! – втішилась руда.
- Навіщо ти сюди прийшла? – ледь не скрикнула та жінка. – Аж у пек…
- А ну цить! – Норі знову довелося їй прикрити рот. – Я вже сказала, що прийшла витягнути тебе звідси. Чи ти думаєш, якого дідька я б приперлась аж у Безодню? Не здіймай шуму, інакше нас помітять і не дадуть вийти. І ніяких запитань, я все розкажу тобі, коли вийдемо. Зрозуміла?
- Але… як ми виберемось? Звідси немає виходу! – у розпачі прошепотіла вона.
- У мене є. Два. – і Нора витягла із кишені дві пляшечки із зіллям. – Правда, одне так би мовити «експериментальне», проте не хвилюйся, його використаю я. Вийти через один прохід може не більше двох людей. До речі, що з ним? – вона показала головою на будинок
- Він дуже знесилений. Увесь цей час він намагався знайти вихід звідси, та нічого не вийшло. І він опустив руки. Розтративши всі сили – захворів…
- Поквапмося. Нам не варто гаяти часу. Центральна зала була зруйнована і скоро хвиля дістанеться сюди.
Раптом їх помітив той нав’язливий чоловік і різко звернув у бік Нори.
- Пані! А ви вже встигли подружитися із цією жінкою… Так швидко! Звідки ви, розкажіть нам! – він говорив так голосно, що навколо стали сходитися ще й інші, цікаві до новенької в їхньому тісному колі.
- Дідько… - пошепки вилаялась Нора. – Мерщій в твій будинок! – вона ухопила жінку за руку і обоє миттю вбігли всередину. – В тебе двері що, взагалі не замикаються?
- Тут ніде немає замків… - розгубилась та.
- Тягни сюди все, чим можна їх підперти!
Цікаві люди вже почали настирливо гупати в двері й у вікно. Вони почали тягнути до дверей стіл, невеличкий комод – все, що здавалося хоч трохи важким і могло затримати натовп.
- Вони геть оскаженіли…
Нора протягла їй одну пляшечку із зіллям і підбігла до чоловіка, що лежав на ліжку майже непритомним.
- Його потрібно підняти. Ти втримаєш його?
- Так. - відповіла інша і вони обидві стали намагатись хоч трохи поставити його на ноги.
- Тепер розбивай пляшечку, - наказала Нора, - і хутко виходьте. Ви маєте опинитись у Англії. Нічого не роби, поки я не повернусь. Із-за того, що зілля недовершене, я можу вийти невидимою і якщо буду говорити, ви мене не почуєте. Тоді я подам якісь знаки, тільки не бійся, гаразд?
- Угу, - покірно відповіла і на її очі навернулись сльози.
- Ще не час для сліз! Давай! – озвалась руда. –
Жінка розбила під ногами пляшечку і, повільно ведучи свого чоловіка, зникла у ньому. Двері закрились і в цей момент в будинок вломився шалений натовп людей, що навперебій щось вигукували. Нора широко посміхнулась, вишкіривши стиснуті зуби і, розбивши другу пляшечку, шмигнула у двері і зникла вслід за тими двома.
Епілог
- Норо! – радісно вигукнув Дортерус і кинувся її обіймати. – Я вже й не сподівався, що ти вийшла із Безодні. Що ти так довго там робила? Ми чекали на тебе цілу добу!
Руда лиш загадково посміхнулась. Вона стояла на площадці головних сходів перед статуєю ангела, із вкрай задоволеним виглядом нетерпляче очікуючи на Юі та Сандервіків.