А от сама особа Дортеруса, попри всю неприязнь, стала для Юі дуже цікавою і мимоволі вона подумала, що можна було б іще раз зустрітись із ним. Та за мить сердито розігнала ці думки у своїй голові. «Ну хіба воно мені потрібно? Зовсім скоро я втечу звідси. Пора щось змінювати в своєму житті і я не повинна сумніватися в уже прийнятому рішенні» - так вона собі розмірковувала. Їй і не дуже хотілося копатися в усіх цих загадках – не той настрій. А, може, дівчина просто берегла сили для Англії?
Пройшло кілька днів, і за весь той час вона бачила Дортеруса дуже часто. Як не у бібліотеці, то у коридорі, то ще десь… Кожного разу він пробував із нею заговорити, та Юі завжди посилалась на те, що або спішить кудись, або дуже зайнята. Якось вона зайшла до тітки і на її превелике здивування вона була в бібліотеці сама.
- О-о… А де твій помічник? – здивовано протягнула Юі.
- Террі? – перепитала Нора.
- Годі тобі прикидатися! Я вже знаю, що його справжнє ім’я – Дортерус. Він мені сказав це ще на тому побаченні, якщо то можна так назвати.
Нора здивовано глянула на племінницю.
- Доню, якби ж ти була трішки добрішою… - скрушно похитала головою тітка.
Юі лише відмахнулася.
- Він мені відверто не подобається, хоч і поводився тоді досить непогано, спокійно і навіть склеїв своєю магією скло у одного із акваріумів у океанаріумі. А могли б постраждати люди, якби не він… Та приязності до нього у мене не побільшало.
- А от і даремно! – строго відповіла Нора. – Гадаю, ти собі просто придумала про якусь там неприязнь. Я знаю його вже цілий рік і повинна сказати, що його магічні здібності просто вражають. Та й хороший хлопець він насправді. А ти ж навіть не хочеш у ньому це побачити!
- Очевидно, ти знаєш дуже багато про нього, та ще й таке, що мені знати не варто. Чи не так? – хитрувато примружилась Юі.
Та тітка й вигляду не подала, що племінниця права.
- Ні, нічого такого я не знаю. – спокійно відповіла. - І взагалі я намагаюсь донести до тебе те, що Дортерус був би для тебе дуже й дуже вигідною підтримкою у магії, а ти всіляко опираєшся, бо, бачте, капризна вона! – аж прикрикнула Нора.
Юі здивовано витріщилась на тітку. А й справді – магія, якої так прагнула навчитися дівчина, все більше і більше здавалась їй просто мрією. Ще й викладач трапився геть не путній. На мить вона похнюплено задумалась. Нора лише зацікавлено поглядала на зосереджене обличчя племінниці. Раптом Юі взяла із тітчиного столу папірець і ручку, швидко щось нашкрябала, склала вчетверо і байдуже обернулась до Нори.
- Це для нього. – і пішла.
Вийшовши у коридор, вона якось невпевнено зітхнула. Чи то з полегшенням, чи навпаки…
- Привіт, по́дружко! Може, ти нам нарешті розповіси, як пройшло твоє побачення із англійцем? – ще за кілька кроків вигукнула Хотару, наближаючись до лавочки, де сиділа Юі. Подруги зручно вмостились по обидві сторони і з зацікавленим виглядом стали очікувати розповіді Юі.
- Вигляд у тебе якийсь схвильований… - занепокоєно промовила Натсумі. – Все гаразд?
- Так… - в’яло протягнула Юі.
- Ну, то як? Розповіси? – нетерпляче вертілась Хотару.
- Я й не знаю, з чого почати. – розгублено почала Юі. - Напевне, із того, що справжнє його ім’я не Террі, а Дортерус.
Дівчата здивовано переглянулись.
- Дивне якесь таке. – задумливо мовила Натсумі.
- Ага. – продовжила Юі. – Я… я навіть не знаю. Його поведінка на тому побаченні була неочікувано спокійною. Спочатку він поводився, як і завжди, зверхньо, та за якихось пару хвилин спустився із небес на землю. Виявляється, з ним навіть можна приємно поговорити.
- О-о, то тобі сподобалося? – захоплено запитала Хотару.
- Ні. – не вагаючись відповіла Юі. – Він якось ще більше став мене дратувати.
- Воно й не дивно. – озвалась Натсумі. – Ти ж очікувала звичної його поведінки, а тут він змінив її модель, от тебе це й вибісило.
Юі та Хотару здивовано глянули на подружку.
- А вона права. – підтримала Хотару. – Знаючи тебе, я вважаю так само.
Юі лише розгублено дивилась то на одну, то на іншу. Вони наче говорили вустами її тітки.
- І справді. Спочатку він був точна копія тітки Нори. Таку манеру розмовляти я сприймаю тільки від неї самої. А інші й справді дратують! Особливо, коли ще й прикидаються! А що найдивніше, що годину назад я зайшла до тітки у бібліотеку. Дортеруса там не було. І вона почала переконувати мене в тому, що він чудовий хлопець і, зважаючи на те, який в мене особистий викладач у «Єві», було б добре заручитися його підтримкою як мага… Та, схоже, його плани на мене зовсім інші… - вона розчаровано зітхнула. Їй ще хотілось додати на рахунок записки, але Юі промовчала.