Ну i звичайно, про креми для взуття вiн знає все!
До того моменту, як Тимофiй влаштувався у вiддiл звернень громадян (а сталося це випадково - вiн врятував життя начальника вiддiлу, в якого на вулицi прихопило серце, вливши в цього добродiя пiвпляшки валерiани), Тимофiй складав тести та гороскопи для одного модного жiночого журналу. Iнна припинила купувати цей журнал. Я гмикнув, але промовчав. На цей момент я збагнув, що говорити нам з Iнною нема про що. Єва поїхала до мами в Тернопiль i досi не поверталася. Єдине, що ми дiзналися, то це те, що в Тернополi Євиної мами нiколи не було.
Одного разу Тимофiєвi спало на думку оголосити Єву померлою. Це сталося, коли вiн, було, закохався в Мар'яну. I не просто закохався, а захотiв одружитися. Про свої намiри Тимофiй поiнформував кохану, яка наступного дня вiдбула в Тернопiль у вiдрядження i дотепер не повернулася. «Вона поїхала шукати Єву». Так звучало припущення Тимофiя. Я мовчав. «Тернопiль - це як Твiн Пiкс, - додав Тимофiй. - Я думаю, що й менi слiд туди поїхати». Я взяв з нього обiцянку не їздити в Тернопiль без мене. Поки вiн її дотримується, але невiдомо, чи дiйсно вiн поїхав спостерiгати за гравцями у шахи. А може, не витримав та чкурнув у файне мiсто Тернопiль шукати маму Єви, Єву та Мар'яну.
Вiдчуття моєї самотностi посилювалося. Це було схоже на те, як твоя шкiра поступово набуває кольору сутiнкiв. Я - кинутий непотрiб, iграшковий заєць без однiєї лапки, залишений на лавцi. Поруч зi мною колба з чужим святим повiтрям на iм'я Бдад, жахлива кiмната навiженої дитини, чужий собака i зона недосяжностi. Але ж є i кити!! Кити, касатки, дельфiни! Мої, не такi вже й маленькi друзяки.
Я згадав про китiв i вирiшив спробувати трохи попрацювати. Вiдкритий файл нагадував бiле простирадло, на якому хтось збирався вкластися спати. Я подумав, що цим кимось, мабуть, буду я, бо працювати не хотiлося. «Я так просто не здамся. Я не здамся без бою-юююю!» Виголосив я. Террi вiдiрвав морду вiд дивану. Подивився на мене. I про всяк випадок гавкнув. «Друже, ти, мабуть, знаєш, що таке не здаватися. Що таке виборювати собi диван, право обов'язкового шматочка зi столу, право брати в лiжко свою качку та решта, правильно?» Террi махнув хвостом та двiчi гавкнув. З собаками ладнати набагато простiше, нiж з людьми.
I я почав писати. «Orcinus orca. Латинськi назви тварин та рослин завжди романтизують та утаємничують їхнi образи. Orcinus orca - чим не iм'я для казкового велетня морiв? Касатка - справжнiй космополiт. Цей дельфiн плаває всiма океанами вiд Арктики до Антарктики. Величезним хвостом вiн розбовтує кригу, наче збиває гiгантський коктейль. Загалом, касатка iгнорує лише Чорне море та море Лаптєвих, натомiсть її можна помiтити в таких арктичних морях, як Карське та Схiдно-Сибiрське. Касатцi бiльш до душi прохолоднi води, в тропiках вона зустрiчається рiдше. Очевидно, в прохолодних водах краще зберiгаються її ласощi: язики вбитих китiв…»
На цьому мiсцi я зупинився. Не мiг уявити, який на вигляд язик вбитого кита. Для того, щоб зрозумiти, навiщо тi клятi язики касаткам, я мав чiтко цi язики уявити. Мозком блукала назва оповiдання Редьярда Кiплiнга «Чому в кита така горлянка?» Але не зумiв згадати - чому? Може, щоб вмiщувати язика? Тому я швиденько написав листа редакторовi того журналу, для якого писав про китiв. «Таллiй, як виглядає язик кита?» Вiталiй Маркiн був людиною, яка, якщо всього i не знала, то примудрялася своє незнання дуже вдало приховувати. Вiн працював швидше за Google. Якби Сергiй Брiн дiзнався про Вiталiя Маркiна в той самий час, коли почав розробляти свiй всесвiтньовiдомий пошуковик, вiн назвав би його Taalliy. Вiталiй був блискучим брюнетом. В офiсi дiвчата час вiд часу сперечалися, що в нього вилискує бiльше - волосся чи взуття. Своїм зовнiшнiм виглядом та манерою спiлкування Вiталiй Маркiн, якого всi переважно звали Таллiєм, нагадував менi соняшникове насiння. Наче нiчого особливого, маленьке, чорнявеньке, проте нiяк не можна вiдiрватися. I - блищить!
Через три хвилини я отримав вiд нього листа. Таллiй завжди спiлкувався з людьми так, наче промовляв з екрана телебачення. «Тобi цiкаво буде дiзнатися про те, що язик кита (довжина якого близько 30 метрiв, а вага близько 20 тонн (я маю на увазi довжину та вагу самого кита!), важить 400 кiлограмiв». Я закляк. Механiчно клацнув на вiконце «оновлення пошти». Ще один лист. «Варто додати, що язик синього кита (це - найбiльший з китiв!) має лантухоподiбну форму, а його вага доходить до 3 тонн. Щоб тобi краще уявлялося, це є вага дорослого африканського слона». Я замислився. Дорослий африканський слон в пащi кита. Кит ворушить слоном… У кита паща чи що? А! У кита горлянка. Так сказав Кiплiнг. Африканський слон в китовiй пащi, як у засiдцi. Цiкаво, а хто вмiщується в пащу Емiля? Бдад. А хоча б ховрашок помiститься? Чи заважкий? Купка мух? Пацюченя? Хто-небудь зважував язик людини? Треба пошукати мемуари Ганнiбала Лектора. Не мiг вiн його не зважити.