ПРО ТЕ, ЯКІ БАЖАННЯ ВИНИКАЮТЬ У ЛЮДСЬКИХ ГОЛОВАХ. Наш народ каже: здорова людина має тисячу бажань, а хвора — тільки одне. Сенс цієї архаїчної мудрості — в отій невисловленій частині. Хворий хоче тільки одного — видужати.
Хвороба та війна мають тисячу відмінностей і лише одну подібність. Людина, яка живе в мирний час, має тисячу бажань; людина, яка потерпає в час війни, — тільки одне.
І на цьому подібності вичерпано. Це правда, що під час війни кожна людина має тільки одне бажання; біда лиш у тому, що ні в кого ці єдині бажання не збігаються. На війні стається таке, до чого жодна хвороба не дорівняється. Люди стають рабами своїх бажань. Бажання для них важливіші за будь-що інше. Навіть за мир.
Ненажера, зненацька заскочений війною, каже: «Мені аби досхочу наїстися, тоді й умирати не шкода».
Чистьоха: «Мені аби тільки по-людськи скупатися, а тоді хай би вже поцілило в мене, коли така доля. Аби не помирати брудним».
Розпусник: «Мені аби тільки натягнути ту Аделу, а тоді можна й сім днів не їсти».
У тім-то й штука. Війна — інтенсивніший спосіб існування, ніж мир. Люди на війні не мають бажань. Вони мають обсесії.
ЯК ГЕОГРАФІЧНА ШИРОТА ВПЛИВАЄ НА ОБСЕСІЮ. Отже, бажання — це легша форма обсесії. Тому через нього здійснюється вихлоп колективної енергії. Колективне бажання характеризує конкретне місце під небом і суспільно-політичну систему. Загальновідомо, що люди в соціалістичних системах мають одне-єдине бажання…
Що ж до місця під небом, воно впливає на бажання сильніше за всякі інші чинники. У Мостарі будь-яке колективне бажання — уже обсесія, настільки там життя інтенсивніше, ніж у Баня-Луці. Маглай, суто структурно, більше підлягає потребі вечірніх посиденьок, ніж який-небудь Каліновік. Але вони там теж мають свої бажання. Їх не можна недооцінювати.
У Соколиці та Пале все віддали б, аби одного дня зійти в Сараєво.
У Сараєві люди не пошкодували би живої крові, аби їх припинили обстрілювати із Соколаца та Пале. Уся безмірна наївність сараєвців зосередилася в цьому бажанні. Як може припинити тебе обстрілювати той, чиє бажання, власне, зосереджено в кожному окремо взятому снаряді? Якщо вже ми не можемо зійти в Сараєво, кажуть вони там, на Соколаці, зможуть бодай наші міни.
ЯК МІНА ВПЛИВАЄ НА САРАЄВО. Коли мине десять років по цій війні, коли слід снаряда на ринку Маркале затреться підошвами, з пережитого ми пам’ятатимемо три речі: каністри, снайперів і — найдовше — снаряди.
Страхітлива руйнівна сила робить міну найболіснішим досвідом цього міста. Моторошні досвіди — результат зіткнення з природою. Що неприроднішим є певне явище, то більший викликає жах. Детонація снаряда, випущеного з Требевича чи з Лукавиці[19], — не буває нічого неприроднішого. Надпотужна вивільнена енергія, вібрації, нестерпний звуковий удар, тисяча осколків, що порушують природну рівновагу в радіусі двохсот метрів, цілком неприродно роздираючи людське м’ясо, м’язову тканину, кістки.
Воістину унікальний жах. Такий досвід неможливо витіснити. Неможливо холоднокровно розповідати про міну. Після вулиці Васи Міскіна, після ринку Маркале[20], після сотні інших ран це позбавлено сенсу. Місто вкрите шрамами. Слід на асфальті схожий на троянду, і несправедливо, що такі болісні шрами мають такі красиві імена. Їх називають ружами.
Говорити про мінометний обстріл холоднокровно може лише той, хто його не переживав. Наш досвід огорнуто забуттям. У Сараєві, окрім трьохсот тисяч індивідуальних, є ще одна колективна обсесія: щоби закінчилися міни.
ЯК ПОВ’ЯЗАНІ МІНА ТА ЧУТТЯ СЛУХУ. Того, хто бодай раз переживав вибух, треба вважати мудрою людиною. У його досвіді осіло те, про що інші й гадки не мають. Тому з такими людьми слід розмовляти з належною пошаною. Можливо, вони осягли таємницю життя.
Звук — одна з великих таємниць. Чуття слуху — дивовижне чуття, подароване людині, щоб розгадати її. У давній Індії одного безневинного брахмана засудили на довічне ув’язнення. Тривалий час він в одиночній келії удосконалював концентрацію, вправляючись у розпізнаванні звуків. Навіть на волі, не маючи обсесії, людина божеволіє з нудьги. У в’язниці тим паче; про одиночну келію годі й казати. За рік той брахман здатен був почути таке, чого нетреноване людське вухо ніколи не чутиме. Він виявив, що прості смертні вловлюють, може, якісь десять відсотків звуків з усього огрому, що їх оточує.
Треба вправлятись у вловлюванні та розпізнаванні звуків. Це надзвичайне вміння. Ніколи не знаєш, котре місто зростить у своїх нутрощах малого Караджича. А коли дізнаєшся, це вміння порятує життя.
19
Лукавиця — ядро громади Нове Сараєво, східна околиця довоєнного Сараєва, нині належить до Республіки Сербської у складі БІГ. У сараєвському жаргоні топонім «Лукавиця» вживають як загальну назву для сербського Нового Сараєва та прилеглих територій.
20
Ідеться про трагедію 27 травня 1992 року, коли в Сараєві на вулиці Васи Міскіна (нині вулиця Ферхадія) три сербські снаряди розірвалися посеред черги по хліб, убивши 26 людей і скалічивши 108, і про подвійну трагедію на ринку Маркале в центрі Сараєва, де 5 лютого 1994 року внаслідок сербського артобстрілу загинули 68 осіб, 144 було травмовано, а 28 серпня 1995 року загинули 37 осіб, 90 було травмовано.