ХРОНОЛОГІЯ МІНИ. У хронології міни є загалом чотири звуки. Кожен наступний гучніший від попереднього. Кожен попередній зловісніший від наступного.
Вибух останній у переліку. Тоді вже запізно для всякої обачності. За ним слідує руйнівний досвід: розлітаються осколки.
Свист випущеного снаряда передує детонації. Свист — це її анонс. А ніколи не можна забувати, що загроза — досвід, завжди гірший за екзекуцію, бо містить у собі страх перед прийдешнім. Падаючи, міна часом видає звук, схожий на лопотіння пташиних крил. Обережна людина ніколи не розслабиться в момент падіння міни, думаючи, ніби це птах, але й не впадатиме в паніку, коли над нею пролетить птах, не подумає, що це міна. Тренуватися треба, без тренування — нікуди.
Свист — це загроза. Вибух — екзекуція.
Тільки найтренованіші здатні вловити той звук. Свист означає, що міна, випущена з котрогось із довколишніх пагорбів, неуникно наближається до міста, в якому ви живете, до району, в якому перебуваєте, до вулиці, на якій опинилися, до перехрестя, на якому щойно стали.
Наступної миті ви станете або щасливчиком, або м’ясним фаршем. Тому ніяк не можна недооцінювати свист.
Зловіснішим за свист є звук пострілу. Випускають міну на котрійсь із гір над Сараєвом. Андрич якось зауважив, що не знає поселення, незручніше й тривожніше оточеного горами, ніж Сараєво. Це він сказав до того, як побував у Мостарі.
Коли міна вистрілює, до реципієнта з віддалі долинає тільки ледве чутне плоп. Це абстрактне плоп означає, що смерть вирушила до міста. Застережний знак. Його зауважують лише одиниці, добре натреновані й обачні, свідомі того, що від тренування й обачності залежать їхні життя. Ніколи не зайве повторити: цей звук зловісніший і за свист, бо анонсує всі звуки, що пролунають після нього: і свист, і вибух, і крики, і плач, і ремство голосів на похороні.
АЛЕ ЦЕ НЕ КІНЕЦЬ. Хто думав, що на цьому кінець, той, одразу видно, не бував на війні. Є дещо, що передує плопу і що, відповідно до невблаганної хронології міни, є зловіснішим за всі подальші звуки. Сирена — це первинний досвід. Вона перша серед низки звуків анонсує цілковите жахіття.
Хто потерпає від креативної зацікавленості та хто не боїться жахіття, нехай вийде на вулицю, коли завивають сирени. Побачить неймовірні картини. Побачить, як вулиці порожніють. Побачить хлопця, який біжить із капцями в руці, побачить жінку, яка біжить із заснулою дитиною на руках, побачить сполоханих голубів і знавіснілих псів. Побачить навіть картину, що сюди не вписується: дівчину й хлопця, які йдуть спокійно, вона обіймає його, він усміхається. Побачить первісно чистий відчай. Глядача охопить несусвітня туга. Люди, які біжать, не заслужили на це. Краса туги в її невимовності. Туга виривається з визначень.
Туга, яка накочується, коли завивають сирени, — єдина туга, що надається до опису. У ній — жага визначення.
Коли вулиця збезлюдніє, коли та пара заверне за ріг, треба добре запам’ятати цю картину. Таким буде світ, коли одного прекрасного дня настане День опісля. Немає нічого безглуздішого, нічого печальнішого за пусті вулиці. Порожнє місто — це щось таке, що остаточно втратило сенс. Руїни Мостара не безсенсові, бо в них є люди. Безсенсовість вийшла на вулиці Сараєва після завивання сирен.
ПРО ТЕ, ЯК РЕАГУВАТИ НА РІЗНІ ЗВУКИ. Коли зачуєте сирену, спокійно йдіть далі. Не робіть зайвих рухів. Сирени ніколи не завивали коли треба. У Сараєві п’ятого лютого 1994 року сирени завили о першій дня. У хронології снаряда сирена на першому місці. Там, у житті, завжди приходить останньою, коли вже пізно.
Коли чуєте отой плоп — максимальна обачність. Учіться у тварин. Кицька, очікуючи нападу, вмить смикається, напинається всім тілом і зачаюється. Так реагуйте і ви, почувши плоп. Отже, без паніки, тільки зачаїться та наслухайте наступний звук.
Наступний звук — свист. Тоді ви вже не маєте вибору. Коли чуєте свист, це означає, що за дві чи три секунди буде вибух. У ці миті шукайте найближчого сховку: під’їзд, дерево, яку-небудь діру.
Пошуки сховку наздоганяє наступний звук.
Наступний звук — вибух. Тут є лише два варіанти. Або вас поцілило, або повз вас пролетіло. Якщо вас поцілило, то ви взагалі не читаєте цього тексту й ніколи не читатимете. А якщо повз вас пролетіло, може, і справді придасться. Отже, якщо повз вас пролетіло, у вас уже немає часу на роздуми, вагання та пошуки під’їзду, який вам найбільше сподобається. Тоді ви маєте кинутися на землю.
Усе це триває щонайдовше кілька секунд.