КНИЖКИ З ПЕКЛА. На початку буває трохи незручно. Озброєні лише оманою, люди спершу соромилися. Тому всі ми палили передусім марксистську літературу, щоб заспокоїти нерви. Енгельс і Маркс відкрили сезон. Початковий дискомфорт ми долали «Походженням родини», «Тезами про Фойєрбаха» та «Капіталом». Виявивши, що це зовсім не так боляче, як ми очікували, перейшли на сербських академіків: Чосич, Ісакович, Екмечич… Кіша, Ковача, Пекича, Ал-бахарі, Давида — цих не палили. Але зима затягнулася, тож надійшла черга і російських книжок, і дечого з британської літератури.
Тоді нас гріла поезія.
Коли генерал Мак-Кензі[24] дав першу прес-конференцію, ми спалили все канадське, що знайшлося вдома. Потім Міттеран став на заваді військовому втручанню. Наступного дня горіли Камю, Сартр, Валері. Усі, окрім Мірабо та Донасьєна Альфонса Франсуа.
ПЕКЛО ЗАГАЛОМ. У Національній бібліотеці Франції є окремий надійно захищений відділ «ПЕКЛО». Звісно, там еротичні трактати, приховані від пересічних читачів, призначені тільки для державних моралістів. Вони, виправдовуючись недоторканністю науки, насичувалися життєвими соками з цих книжок. Кожен сараєвський дім, не позбавлений самоповаги, має відділ під назвою «ДЖЕГЕННЕМ»[25]. Зазвичай його розташовують на горішній полиці, щоб діти не дотягнулися, а книжки розвертають корінцями всередину, щоб гості, бува, не зацікавилися.
ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ. До книжок із Джегеннема ніхто не доторкнувся в січні 1993-го, небачено холодному, коли Міляцка замерзала, а температура у квартирах опускалася до позначки мінус чотири.
МІЙ ОСОБИСТИЙ ДЖЕГЕННЕМ. Плутарх «Як хвалитися, не викликаючи заздрощів», Ватьсьяяна «Кама-сутра», Каліяна Мала «Каматантра», Шериф Нефзаві «Благоуханний сад, що освіжає душу», Еудженіо Ґарін «Культура Ренесансу», Джорджо Базарі «Життя найславетніших живописців, скульпторів і архітекторів», Джованні Боккаччо «Декамерон», Неджад Максумич «Як досягти успіху в житті», Франсуа Рабле «Ґарґантюа і Пантаґрюель», Еразм Роттердамський «Похвала глупоті», Маркіз де Сад «120 днів Содому» та «Філософія в будуарі», Антоніо Муцо Поро «Про мистецтво кохати жінку» (1571), Дені Дідро «Жак-фаталіст», Зуко Джумгур «Листи з Азії» та «Ходолюбства», Брюс Лі «Шлях прудкого кулака» та «Методи боротьби», Генрі Міллер «Тропік Рака», «Сексус», «Книжки в моєму житті», «Колос Марусійський» і «Мила, мила Брендо», Крістіан Рін «Біографія Генрі Міллера», Люсьєн Клерґ «Потяг до жінок. Лекція з фотографії», Веселій Чайканович «Найвиразніші приклади дурості серед сербів і чорногорців», Мірко Ковач «Вступ до іншого життя», Данило Кіш «Бордель муз: антологія французької еротичної поезії», Оля Карачич «Rima pudendi», Орландо де Кордова «Мистецтво любощів», Какузо Окакура «Книга про чай», Вільгельміна Шрьодер-Деврієнт «Мемуари співачки», Мішель Фуко «Історія сексуальності», Лу Андреас-Саломе «Що таке ерос?», Тоні Нобіло «Тейквондо», Філіп Рот «Скарга Портного», Анаїс Нін «Щоденник», Чоюн Міяґі «Життя найкращих каратистів», Ігор Мандич «Екстази й похмілля», Поль Делкур «Памфлет про жінок», Джованні Джакомо Казанова «Спогади», Мірко Валент «Ерото-логіки», Полін Реаж «Історія О», Предраг Матвеєвич «Середземноморський молитовник».
ПЕКЛО, ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ. Дозволь мені побачити, які книжки ти ховаєш у власному Пеклі, і я скажу про тебе все, геть усе.
ІДЕАЛЬНА БІБЛІОТЕКА. Щоби було ясно: ідеальна бібліотека — це така, яку можна скласти у дві торбини.
Ідеальна торбина — це така, з якою можна без проблем збігати сходами будинку, коли його поглинає полум’я.
Ідеальне полум’я — це те, в якому гинуть усі книжки, що не встигли потрапити в Джегеннем.
ДЕЯКІ РЕЧІ ТА ІНШЕ. Мій кошмар — це речі. Не знаю, чи то було передчуття, проте я роками воював із домашніми за диктат принципу «якнайменше речей, якнайменше речей!» Вони шукали, купували, приносили, нагромаджували й берегли речі, спогади, побутову техніку, одяг, взуття, сувеніри. З усього я збирав лише книжки. Звісно, і це було помилкою, більшою за всі решта.
А коли війна стала нашою єдиною реальністю, коли домашні розсипалися світом, далеко від речей, я сам-один залишився в квартирі й мусив розв’язувати їхні дилеми: що виносити, коли Митар підпалить будинок? Коштовності? Місця займають найменше, а вартість мають найбільшу. Чи, може, усі ті камінці, що ми привозили з літніх відпусток? Кожен має свою історію, кожен її розповідає. Чи, може, мені зробити авторську вибірку їхнього одягу, який найбільше люблю? А що з дитячими речами? Чи забирати всі їхні улюблені іграшки, чи вилучити з цього набору зброю? А куди все це запхати, коли самі лише фотоальбоми займають усе вільне місце у валізах? Власний гардероб мене взагалі не цікавить.
24
Льюїс Мак-Кензі (нар. 1940) — канадський генерал-майор, перший командувач миротворчих сил ООН у БІГ (місії UNPROFOR) і військового сектора Сараєво у квітні-серпні 1992 року. Послідовно звинувачував боснійську сторону в порушенні демілітаризованих зон, провокаціях та імітації сербських воєнних злочинів, виступав проти міжнародної допомоги та військової інтервенції в БІГ. У двотисячних було оприлюднено факти причетності Мак-Кензі до злочинів проти людяності, зокрема щодо зґвалтування кількох боснійських жінок у захопленому сербами мотелі «Соня» поблизу Сараєва.