Катерина Калитко
А ТЕПЕР ДЕЩО ПРО ПИСЬМЕННИКА, ЙОГО ОСОБУ, ПОХОДЖЕННЯ Й ХАРАКТЕР ЗВ’ЯЗКІВ З ІНШИМИ МІСТАМИ.
Озрен Кебо, 1959 р. н., несудимий; зодіакальний знак — Близнята. Народився в Мостарі, задивлявся на Дубровник, більшу частину життя прожив у Сараєві. Вважає, що його крок чаїть прокляття: кожне місто, куди ступає його нога, зазнає руйнування.
Зараз упівока поглядає на Загреб. Але не наважиться накликати снаряди на чергове людське поселення. Тому залишається в Боснії.
Живе й працює в Сараєві.
«Сараєво для початківців» — його перша книжка. Вийшла друком 1996-го у видавництві «Dani», 2003-го в «Zoro», 2016-го в «Sahinpasic» (англійською) в Сараєві, 1997-го та 2009-го — у Франції («La Nuee Blue»), 1998-го — у Швеції («Bokforlaget DN»), 2000 року — в Хорватії («Feral Tribune»). Друга книжка, «Яка ж гарна моя „Вектра”», побачила світ 2007 року.
Аді та Маку
Літопис про Сараєво, що вміщує та звеличує його дивовижну історію, гірку долю та світле майбуття, усе, що так пильно дослідив, обміркував і утвердив Озрен Кебо з Мостара. Іншими словами, дуже доречна й корисна читанка для кожного. Читай і пам’ятай.
СПОСІБ ЗДОБУТИ СПОКІЙ У ЧАС ВІЙНИ
ДЕЩО ПРО ВІЙНУ ЗАГАЛОМ. Війна в Сараєві почалася шостого квітня 1992 року. Переломна дата; того дня відкрився відлік страждання. Шостого квітня всіх нас попустило від жаху, що обрушився на місто. Людина легше переносить нещастя, ніж невідомість і страх, а ми чітко того дня, шостого квітня, з періоду нестерпної невизначеності перейшли в період блаженних нещасть.
ЗГОДОМ УЖЕ ЛЕГШЕ, ПОЧАТОК НАЙВАЖЧИЙ. Перший воєнний квітень минає під знаком великого виходу. Мудрі панічно тікають. Менш мудрим навіть не відкривається розуміння тієї паніки. Місто гасне. У центрі ще працюють лише дві бурекджийниці, одна ашчиниця, одна чевабджийниця[1] та дві кондитерські.
Щоранку котрась наступна з них вішає замок на двері. Минуло лише два тижні, відколи почали стріляти, і на той момент ніхто ще не знає, який насувається голод.
Наші позиції визначились аж наприкінці квітня, коли обруч довкола міста остаточно затягнувся. Лише тоді стало зрозуміло, що буде не мир, а війна, і що це буде не справжня війна, а виснажування. Вмикаю світло та записую на аркуші імена людей, яких уже немає в Сараєві. Географія розпорошених: Загреб, Стамбул, Варшава, Лондон. Залишилося декілька друзів на різних кінцях міста. Диявол ховається в деталях. Деталей не видно за ілюзіями. Вимикаю світло. Поринаю в темряву тривалістю в три роки.
ІСТОРІЯ, АБО ПРО ТЕ, ЯК ВЕДЕТЬСЯ В ЖИТТІ ДОБРИМ УЧНЯМ ПОГАНИХ УЧИТЕЛІВ. Якщо вже не можна уникнути визначення, згідно з яким історія є вчителькою життя, треба піти до кінця та сказати, що йдеться про погану вчительку. А в поганих педагогів, на біду, переважно добрі учні. Якісь три роки тому це було покоління салонних інтелектуалів, які, накурені понад усяку міру, вели нескінченні дискусії про сенс життя. У салонах, що в Сараєві початку дев’яностих означало «в кафе», казали: у нас немає майбутнього, історія нас оминула. Сорок перший, сорок третій, сорок п’ятий, сорок восьмий, шістдесят восьмий, шістдесят дев’ятий (ех, той шістдесят дев’ятий!), сімдесят перший — усе це пролетіло повз нас. Ми так прагнули живої історії, її виру.
А потім настав дев’яносто другий. Ціле покоління з кафе було перекинуто в шанці, у темні операційні, на цвинтарі. Мудрість, здобута по всьому, нікому не принесла користі. Аж тепер зрозуміло, що ми були нетерплячими. Молоді не розуміють значення слова сабур[2], це приходить із віком. Потрібно було ще зовсім трохи терпіння, і ситуація сама собою розкрилася б нам. Нам дісталося більше історії, ніж ми були здатні витримати. У цій країні ще жодне покоління не померло природною смертю, кожне застало війну.
ГЕОГРАФІЯ, АБО СТО РОКІВ САНКЦІЙ. Географія — взагалі ніяка не вчителька, а просто темна пляма в історії нашої країни. Це вперше Боснія залишиться без бібліотек. Окраса країни — її душа. Душа зберігається в бібліотеці. Бібліотека є концентрованою пам’яттю кожного народу. У Вєчниці було зібрано всі найважливіші знання про Боснію. Книжки утворювали єдність із будівлею в якийсь настільки дражливий спосіб, що вона просто мусила бути спаленою. Якщо дивитися з Требевича[3], псевдомавританська споруда перевершувала вишуканістю все довкола. Коли таке бачить той, хто дивиться на світ крізь сітку мінометного прицілу, він не може опиратися. Історичний поклик сильніший. Священні цілі спонукають його відкрити вогонь.
1
Крамниці та ресторанчики з місцевою їжею. У бурекджийниці печуть бурек — листковий пиріг із начинкою. Ашчиниця — ресторанчик із традиційною кухнею. У чевабджийниці готують і подають боснійський делікатес чевапи — печені на грилі «пальчики» з меленого чи дрібно рубленого м’яса. — Тут і далі примітки перекладачки.
2
Сабур (тур. sabir, араб, sabr) — терпіння, чеснота терплячості, витривалості, смирення та прийняття призначеного Богом випробування.
3
Требевич — гора на південному сході Сараєва, 1627 метрів над рівнем моря. Під час зимової Олімпіади 1984 року тут відбувалися лижні змагання. Під час боснійської війни сербські війська облаштовували на Требевичі вогневі точки, зокрема снайперські позиції.