Вища мудрість каже: немає користі з мовчання. І зі шляхетності немає. Треба вміти борсатися.
НІНДЗЯ-МЕСНИК. І тоді я вирішив повернутися в Сараєво. Це було важке рішення, таке важке, що ніхто в моєму оточенні навіть не наважився його прокоментувати. Більшість уважали мене божевільним, і тільки одиниці — сміливцем. Але я знаю напевне, що в липні 1995 року то було справді відважним рішенням. Сміливим і ризикованим. Повернутися в місто, звідки всі тікають, можуть лише небезпечні люди. Той, хто робить хоробрі й небезпечні кроки, мусить і вдягатися відповідно. Тому в дорогу я вирушаю весь у чорному, щоб здаватися собі схожим на ніндзю. Це не просто так: ніндзя випромінює особливу енергетику. Кожен, хто в такий момент має змогу лишитися за кордоном, проте повертається в Сараєво, покладається саме на свій особливий енергетичний заряд. Відчуваючи цю мою енергію, більшість пасажирів, які стоять біля автобуса, реагують на мою появу. Всю увагу зосереджено на мені. До мене підходять, зав’язують розмову. Як це може мені не полестити? Питають, скільки їхати до Спліта, чи не буде невдовзі дощу, чи я дивився ввечері матч і таке різне. Очевидно, хочуть задобрити крутого хлопця в чорному. Я терпляче відповідаю, пильнуючи, щоб не поставити під загрозу свою містифікацію. Вбратися в чорні штани й чорну футболку було правильним кроком. Ілюзія руйнується, коли одна жінка, теж у чорному, запитує в мене: «Водію, а куди нам поставити багаж?» Он воно що.
Нищівна поразка. Можливо, я помилився, коли вирушив у дорогу без окулярів рей-бен? Нині людина не може претендувати на небезпечний вигляд, якщо не носить темних окулярів. Тільки вони ефективно сіють страх. Усього решта замало. Недарма кажуть, що диявол ховається в деталях.
Треба бути обачним із визначеннями. Кажучи про поразку, я маю на увазі не свою, але їхню поразку, бо ж усі вони зверталися до мене з неприхованим трепетом. Щоб налякати людей довкола, аби вселити в них страх і вибороти перевагу власного авторитету, чоловік не мусить бути ніндзею. Досить бути водієм автобуса.
П’ЯТНИЦЯ, ТРИНАДЦЯТЕ
ЩАСЛИВЧИК І В САРАЄВІ НЕ ГОЛОДНИЙ.
Е. Д. завжди пильнує, щоб не пройти, боронь Боже, під драбиною, подає милостиню навіть тим, хто простягає руку просто для привітання, хапається за ґудзик, побачивши сажотруса бодай на картинці, у п’ятницю, тринадцятого, ніхто не подужає випхати його з дому, а якщо дорогу йому перебіжить чорна кішка — годинами чекає, доки інший бідолаха першим перетне лінію, яку вона осквернила. Ніколи не б’ється об заклад.
Він має вагомі причини виявляти всі відомі форми марновірства. До війни він ними нехтував. Але під час війни надумав трохи побавитися з цими закономірностями. І справді добряче побавився. Коли вперше пройшов попід драбиною, снаряд влетів йому просто в спальню. Коли прогнав із порога жебрака, не подавши милостині, тієї ж ночі згоріла його машина на парковці. Чорна кицька принесла нещастя з дводенною затримкою: дружина надіслала йому з Німеччини прощальний лист. А коли з одним другом заклався на ролекс, що американці впродовж семи днів розбомблять Пале і встановлять мир, бо Америка завжди була на боці слабшого й захищала демократію, вони вирішили записати цей термін і, коли той спливе, визначити переможця. Записали: була п’ятниця, тринадцяте листопада 1992 року.
Відтоді він ходить без годинника.
ВІРТЕ ЧИ НІ. А ви вже чули, що можна зробити торт без яєць, горіхів, цукру та вершків; що чудовий паштет виходить із рибних консервів, зготованих на вогні зі старих газет; що для освітлення дому досить трохи олії, мотузки, банки, ста мілілітрів води й одного старого сірника; що голод ефективно втамовувати малими, нехай і вбогими трапезами що вісім годин, а тоді робити тридцять шість годин перерви; що можна влаштувати персональний трирічний Рамазан, навіть якщо ти не вірний мусульманин; що старі костюми, давно вже замалі, після такого постування прекрасно тобі пасують; що на вулицю не можна виходити, якщо вибухнув один снаряд, бо другий вже на шляху до тієї ж вулиці; що на вулицю не можна виходити, якщо вибухнули два снаряди, бо буде ще й третій; що виходити можна тільки через дві години після останнього снаряда, бо це певна ознака, що вони перейшли на іншу вулицю; що п’ятьма літрами води можна помити і голову, і ноги, а потім іще змити в унітазі; що водою, якою полоскали зуби, після цього можна помити тарілки (так зване перше, грубе миття), а потім і раковину; що каністра, в якій був бензин, ніколи не буде досить чистою, щоб тримати в ній питну воду, в таких каністрах тримають лише воду технічну, ту, що для миття ніг, прання шкарпеток і змивання в унітазі; що домашня бібліотека — чудове паливо для домашньої печі, що автівка — прекрасний матеріал для виготовлення цієї-таки печі, але піч — лише примара, бо у двадцятиградусний мороз жодна піч не протримає помешкання теплим довше, ніж дві години; що марксистські книжки, якими завжди жертвують насамперед, дуже погано горять, вони геть негодящі, бо надруковані на найкращому крейдованому папері, який погано горить, зате їх можна використовувати як добротну броню, бо вони товсті, і навіть куля не завжди їх проб’є; що скло з великих картин чудово надається для віконних шибок, а самі картини горять краще, ніж можна уявити (краще означає швидше); що оонівські захисні плівки аж ніяк не здатні замінити скло у вікнах; що ролети завжди мають бути опущеними, бо снайпера не цікавлять темні вікна; що штори завжди мають бути щільно запнутими, бо вони зупиняють осколки, які летять здалеку, вже втративши початкову швидкість; що двадцять осколків нічого не означають для автомобіля, коли в ньому не пошкоджено життєво важливих центрів; що авто нічого не означає для свого власника, коли немає бензину; що прекрасну каву можна виготовити з борошна й какао, прекрасну ракію — з рису, а найкращі цигарки — якщо є старі газети й трохи вовни; що важко визначити, що гірше — холод чи спека; і що людина ніколи не має робити ставку на справедливість, бо то нахабна брехня, буцім вона повільна й досяжна? Справедливість така прудка, що нікому й ніколи її не наздогнати.